А.В. Руденко, С.П. Пасєчніков, О.В. Ромащенко, П.О. Самчук, Л.Ф. Яковенко

Вплив менструального циклу на стан iмунiтету у жiнок репродуктивного вiку, хворих на гострий неускладнений пiєлонефрит, у поєднаннi з запальними хворобами генiталiй

Вступ. В останні роки приділяється особлива увага взаємозв‘язку запальних процесів органів статевої та сечової систем у жінок репродуктивного віку. Захворювання однієї системи нерідко призводять до патологічних змін з боку іншої [1, 2].

Частота хронічних запальних хвороб органів малого таза (ХЗХОМТ) за останні роки має чітку тенденцію до зростання серед жінок різних вікових груп, особливо репродуктивного віку, незважаючи на значне збільшення арсеналу лікарських засобів, методів діагностики, способів лікування [3, 4].

Відзначається підвищення частоти випадків поєднаних форм запальних захворювань органів сечової і статевої систем у жінок репродуктивного віку [5, 6].

Слід зазначити, що етіологія і патогенез ХЗХОМТ і гострого пієлонефриту мають спільні риси, оскільки статеві органи і органи сечової системи в процесі ембріогенезу розвиваються з єдиного зародкового листка (мезодерми), вони мають тісний анатомо-фізіологічний зв’язок, загальне кровопостачання і лімфатичну систему. Сечовипускальний канал, сечовий міхур і сечоводи, як і органи репродуктивної системи, є органами-мішенями щодо дії статевих гормонів [7-10].

Незважаючи на досягнення у вивченні етіо-логії і патогенезу, в розробці нових методів діагностики та терапії, інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ) залишаються групою найпоширеніших захворювань, які у світі щорічно вражають 150 мільйонів людей [11-13]. Хоча інфікуватися можуть як чоловіки, так і жінки, ІСШ традиційно вважаються хворобою жінок, серед яких 50% страждають впродовж усього життя [12, 17, 18]. Більше ніж у 25% пацієнток інфекція рецидивує протягом 6 місяців [12, 14, 19]. Антибактеріальні препарати є неоптимальними, оскільки поширеність мультирезистентних уропатогенів зростає, а лікування антибіотиками при гострій інфекції не перешкоджає виникненню рецидивів [12, 15, 16]. В Україні у 2015 році захворюваність на гострі інфекції нирок серед дорослих становила 595 787 (1695,2 на 100 000 населення). Темп приросту захворюваності на пієлонефрит серед дорослих з роками зростає. Так, якщо у 2010 році він становив 1461,2 на 100 000 населення, то у 2015 вже 1544,1 на 100 000 населення [20].

Хронічні запальні захворювання статевих оранів, обумовлені захворюваннями, які передаються статевим шляхом (ЗПСШ), як свідчать дані різних авторів, діагностують у 38-42% па-цієнток, що звернулися за гінекологічною допомогою [21-24]. При цьому у 66,7% хворих як в біоматеріалі з статевих шляхів, так і в сечі виявляють ідентичні мікроорганізми [22, 25, 26]. Причиною ІСШ в цілому, і пієлонефриту зокрема, все частіше є не один, а декілька збудників - число випадків поєднання класичної кишкової палички з протозойними або ж внутрішньоклітинними інфекціями зростає, особливо у жінок раннього репродуктивного віку. У даному випадку слід виділити передумови щодо виникнення запальних захворювань сечової системи з урахуванням особливостей гормонального гомео-стазу, а також стану місцевого та системного імунітету.

Природні коливання імунного стану протягом оваріально-менструального циклу (ОМЦ) є складними, але критичними для розуміння детермінант здоров’я жінок. Імунна система повинна підтримувати процеси під час менструації, включаючи стимуляцію ендометрію матки шляхом збільшення лейкоцитів, що призводять до локального фізіологічного запального процесу та підвищення антитіл у репродуктивному тракті, потенційно підтримуючи мікробіом піхви під час зміни рН, пов’язаної з менструальними кровотечами. Однак овуляція вимагає іншого комплексу імунних дій, включаючи зменшення запальних процесів, особливо стосовно ендометрію [27-30].

У межах гуморальної імунної системи існує безліч антитіл, активність яких відповідає середовищам місцевих ділянок, в яких вони переважно експресуються. Сеча в нормі має бактеріостатичну властивість, що обумовлено низьким значенням рН (<6,5), високою концентрацією сечовини, а також осмолярністю. Крім того, сеча може містити неспецифічні інгібітори росту бактерій різної природи та специфічні імуноглобуліни класу А (ІgА), G (ІgG) [31]. Імуноглобулін А (IgA) виявляється в секретах сечостатевого тракту, діє шляхом блокування входження патогена в епітелій та формує «захист першої лінії» [32].

SIgA є димерним комплексом IgA, що синтезується плазматичними клітинами, і секреторного компонента SC, який приєднується до молекули IgA в процесі її транспортування від базальної до апікальної поверхні епітеліоциту і забезпечує стабільність sIgA та його стійкість до протеолізу. Його основними функціями є пряма взаємодія зі збудниками інфекційного µенезу, блокування їх адгезії на епітеліальні клітини слизової оболонки та антибактеріальна функція [33].

На відміну від IgA, імуноглобулін G (IgG) - найбільш поширений імуноглобулін, який забезпечує захист від мікроорганізмів і токсинів [34]. Клітини, що синтезують IgG, знаходяться у стромі. Крім того, відмічено їх накопичення вздовж базальної мембрани та між клітинами циліндричного епітелію. Оскільки IgG здатен подолати плацентарний бар’єр, йому властива провідна роль у захисті від інфекцій на ранніх етапах життя новонародженого. Вважається, що IgG, який визначається у сечі, є одним з основних маркерів у діагностиці ІСШ [35]. Слід зазначити, що рівень імуноглобулінів у жіночих статевих секретах буде змінюватись залежно від стадії захворювання, ступеня запального процесу, періоду менструального циклу та виду збудника.

Окрім імуноглобулінів, місцевий імунітет забезпечується також низкою інших факторів: лактоферин, комплемент, лізоцим.

Слизові оболонки сечовивідних шляхів, піхви, шийки матки заселені популяціями різних мікроорганізмів, які перебувають у постійному антагонізмі або синергізмі між собою. Колонізаційна резистентність піхви і слизових оболонок сечовивідних шляхів забезпечує стабільність природного мікробіоценозу, попереджає заселення патогенними мікроорганізмами і активне розмноження умовнопатогенної мікрофлори [25].

Мікроекосистема статевих і сечовивідних шляхів значною мірою залежить від морфофунк-ціональних і анатомічних особливостей жіно- чого організму. Система самоочищення піхви функціонує протягом тривалого часу - від підліткового віку до періоду менопаузи. Епітелій піхви і шийки матки в різні фізіологічні періоди жінки перебуває під впливом статевих гормонів і якісно змінюється відповідно до їх концентрації в сироватці крові [36] (рис.1).

Естроген сприяє активному росту і до-зріванню багатошарового плоского епітелію, збагаченого глікогеном. Під впливом естрогенів слизова пробка каналу шийки матки насичується бактерицидними ензимами і здатна виконувати функцію бар’єра, своєрідного фільтра, що перешкоджає поширенню патогенних збудників (специфічної або неспецифічної інфекції) у верхні відділи урогенітального тракту і генералізації запального процесу. Аналогічно естрогенам, проліферативний вплив на епітелій піхви надають андрогени.

Прогестерон уповільнює дозрівання багатошарового плоского епітелію. У разі збільшення концентрації даного гормону в крові клітини дозрівають тільки до проміжного шару. Під впливом прогестерону відбувається цитоліз і десквамація багатошарового плоского епітелію з вивільненням у просвіт піхви глікогену. З глікогену під впливом клітинних ферментів утворюються мальтоза і глюкоза, представляючи собою живильні середовища для молочнокислих бактерій (лактобацил).

Лактобактерії є поліморфними грампозитивними паличками з властивою їм високою антагоністичною здатністю, що дозволяє попереджати активне розмноження умовнопатогенної флори. Продуктом життєдіяльності лактобацил є a-оксіпропіонова молочна кислота, що забезпечує кисле середовище вмісту піхви. Безпосередньо кисле середовище піхви, а також продукти, що утворюються внаслідок життєдіяльності лактобацил (перекис водню, лізоцим і інші гліколітичні ферменти), перешкоджають розвитку патогенних мікроорганізмів.

Лактобактерії стимулюють фагоцитарну активність нейтрофілів і макрофагів, продукцію інтерферонів і секреторних імуноглобулінів, підтримуючи активність компонентів локального імунного захисту [37]. У жінок репродуктивного віку грампозитивні лактобацили є домінуючими бактеріями вмісту піхви, складаючи 95-98% біотопу. Безпосередньо в піхву і слизової оболонки сечівника здорових жінок виділено 9 видів лактобактерій аеробного і анаеробного походження, титр яких досягає 108-109 КУО/мл. Естрогензалежна здатність лактобацил до адгезії на епітеліальних клітинах до продукції перекису водню і антибіотикоподібних речовин перешкоджає розмноженню ацидофобних бактерій і зростання умовно патогенних мікроорганізмів, кількість яких у здорових жінок репродуктивного віку на 2-5 порядків нижче, ніж домінуючої групи лактобацил [38].

Серед умовно патогенних мікроорганізмів найбільш часто виявляють непатогенні грампозитивні корінебактерії і коагулазонегативні стафілококи. Здатність до локальної продукції каталази сприяє виживанню корінобактерій у перекисному середовищі, створеної лактобацилами. У популяції облігатно-анаеробних бактерій заслуговує на увагу група бактероїдів і пептострептококів, що визначаються в низьких титрах у 55% здорових жінок репродуктивного віку (ЖРВ) [39]. Важливим симбіонтом лактобацил є ще один представник групи Dцderlein, що належить до роду Bifidobacterium. Саме ці грампозитивні аспорогенні анаероби активно впливають на процеси бродіння глікогену з наступним утворенням пропіонової і оцтової кислот, ефективно пригнічуючи зростання потенційних патогенів (гарднерел, стафілококів, ешерихій, клебсієл, грибів, а також інших умовно патогенних мікроорганізмів) [40, 41].

Крім того, для пропіоновокислих бактерій властиві антиоксидантні, антимутагенні, антивірусні, антиканцерогенний, імуностимулюючі і вітаміносинтезуючі властивості.

Запальні захворювання статевих органів, частота яких залишається значною в гінекологічній патології, тісно пов’язані з дисбіотичними порушеннями у вагінальному біотопі, що сприяє висхідній транслокації інфекційних мікроорганізмів в органи верхніх відділів як статевої, так і сечовидільної систем. Як було зазначено вище, для мікробіоценозу статевих і сечовивідних шляхів характерна циклічність, обумовлена функціональною активністю яєчників. Ризик загострення запальних захворювань органів сечостатевої системи зростає з 20-го по 5-й дні менструального циклу. Безпосередньо цей період перед менструацією і протягом менструації слід виділяти як критичний, що сприяє поширенню інфекції в верхні відділи статевих органів, сечовипускальний канал, сечовий міхур, нирки. Менструальні виділення, накопичуючись у піхві, забезпечують створення пасивного середовища, активуючи умовно патогенну флору і реалізацію агресивних властивостей збудників.

Дефекти ендометрія, а також рефлюкс менструальної крові сприяють поширенню аеробних і анаеробних бактерій у верхні відділи сечової системи і генітального тракту [42]. До того ж, як було відзначено А. Grazziotti, «менструація - це генітальний прояв системного ендокринного і локального запального процесу в супроводі складних взаємодій статевих стероїдів, цитокінів, задіяних в чітко скоординовані процеси деградації, регенерації та репарації функ-ціонального шару ендометрія» [43]. Поява менструації обумовлена різким зниженням рівнів гормонів - естрогенів, прогестерону за умови регресії жовтого тіла. Доведено, що зменшення рівнів прогестерону - тригер, задіяний в меха-нізмах запуску деградації / відторгнення і, паралельно, процесів подальшої репарації функціонального шару ендометрія [44,45].

Участь естрогенів у патогенезі ІСШ є загальновизнаною, хоча основні механізми ще пов-ністю не з’ясовані [46]. У той самий час, як естрогени підтримують захисні механізми ерадикації бактеріальних збудників із сечових шляхів, їх дисбаланс є фактором ризику виникнення інфекційно-запальних захворювань у жінок [47]. Стає зрозумілим високий ризик виникнення ІСШ при низькому рівні естрогену. Естроген не тільки впливає на розвиток та диференціацію жіночої репродуктивної системи, а й діє також на тканини інших систем [48,49]. Сильний патогенетичний механізм, що впливає на уродинаміку верхніх сечових шляхів у жінок молодого та середнього віку, а отже здатний виконати роль як загального, так і місцевого фактора в патогенезі гострого пієлонефриту, - порушення балансу статевих гормонів. Циклічні зміни рівня останніх постійно відбуваються в організмі жінки репродуктивного віку.

Перелік ключових фізіологічних процесів репродуктивної системи жінки визначають як запальний компонент, а саме: дозрівання фолікула, овуляція, імплантація, вагітність, пологи, відходження плаценти і менструація. Ці приклади запалення ніяк не пов’язані з будь-яким інфекційним процесом. Є докази, що за таких умов лейкоцитам притаманна частково регуляторна роль [50]. На різних фазах фізіологічного менструального циклу прослідковуються специфічні і послідовні зміни різних форм лейкоцитів.

Таким чином, визнання механізмів місце-вого імунного захисту та гормональних факторів оваріально-менструального циклу в µенезі за- пальних захворювань сечостатевої системи загалом та ІСШ зокрема є безсумнівним. Але дані щодо використання показників місцевого імунітету, в диференціальній і топічній діагностиці ІСШ є поодинокими й суперечливими, а порозуміння щодо взаємозалежності між періодом оваріально-менструального циклу та вищеназваними показниками у доступній нам літературі відсутні. Саме тому важливого значення набуває подальше ви-вчення топічної та етіологічної залежності стану місцевого імунітету у хворих на ІСШ.

Мета дослідження: вивчити показники імунітету у жінок репродуктивного віку з гострим неускладненим пієлонефритом у поєднанні із запальними хворобами органів малого таза з урахуванням періоду і тривалості менструального циклу.

Матеріали та методи дослідження. Нами було проведено комплексне мікробіологічне обстеження та досліджено фактори, що характеризують стан місцевого імунітету у 90 жінок репродуктивного віку, у тому числі 30 (I група) - із хронічними запальними хворобами органів малого таза; 30 (II група) - із гострим неус-кладненим пієлонефритом (ГНП), поєднаних з ХЗХОМТ: 14 пацієнток з ГНП та ХЗХОМТ, початок захворювання у яких припав на період з 20-го по 5-й день ОМЦ (IIА підгрупа), та 16 жінок (IIБ підгрупа) - з ГНП та ХЗХОМТ, початок захворювання у яких припав на період з 6-го по 19-й день. Для порівняльного аналізу отриманих результатів паралельно було обстежено 30 клінічно здорових жінок, яких ми включили до контрольної групи.

Урологічне обстеження проводилось відповідно до протоколу ведення хворих на гострий пієлонефрит, затвердженого Наказом МОЗ України [51], та протоколів Європейської асоціації урологів [52]. При обстеженні враховувались періоди ОМЦ, урологічний та гінекологічний анамнез. Гінекологічний діагноз формувався згідно з висновком гінеколога. Огляд проводився протягом перших двох днів перебування хворих у стаціонарі. Середнє значення тривалості ОМЦ у досліджуваних жінок склало 28 днів.

За віком обстежених пацієнток розподілили таким чином: I група - 30,4±3,5; II група - 31,6±4,2; контрольна група - 30,2±4,8 року.

Критерії включення пацієнтів: жіноча стать; репродуктивний вік; хворі з ХЗХОМТ; хворі з ГНП у поєднанні з ХЗХОМТ; здатність пацієнтки до адекватної співпраці під час дослідження.

Критерії виключення пацієнтів із дослідження: наявність ускладненого пієлонефриту; вагітність; цукровий діабет; хворі з онкологічними та інфекційними захворюваннями; не підписана інформована згода або не виконання протоколу дослідження.

Ідентифікацію виявлених бактерій проводили за Bergey’s. Чутливість бактерій до антибіотиків визначали методом стандартних дисків. Кількісні показники мікробного навантаження в досліджуваному матеріалі визначали, враховуючи наступні градації: «вагома» бактеріурія - і105 колоній утворювальних одиниць в 1 мл сечі (КУО/мл) та «порогова» - 102-104 КУО/мл.

Для дослідження стану місцевого імунітету виконували змиви з цервікального каналу, шийки матки та уретри жінок, у яких визначали рівні sIgA, IgА, IgG, лактоферину, лізоциму, комплементу. Рівень sIgA, Ig класів A, M та G визначали методом радіальної імунодифузії в гелі за Mancini[53]. Активність лізоциму (мурамідази) оцінювали біологічним методом з використанням препарату добової культури Micrococcus lysodeicticus. Рівень комплементу визначали за гемолітичним методом, лактоферину - за допомогою імуноферментного аналізу з використанням тест-системи. Оцінку клітинної ланки імунітету проводили за допомогою моноклональних антитіл до диференційованих антигенів лімфоцитів CD3, CD4, CD8, CD19, CD22 та CD119+. Уміст Ig класів A, G, M визначали за Манчіні, імунних комплексів у сироватці - за допомогою методу преципітації поліетилен-гліколем.

Кількість фагоцитуючих клітин та їх поглинаючу активність визначали за їх здатністю поглинати частинки латексу[54].

О.Н. Земсков (1995) запропонував універсальний метод виявлення імунних порушень за формулою: (показник конкретного хворого/показник, прийнятий за норму - 1)Ч100, якщо розрахована величина має знак «мінус», у пацієнта визначається імунна недостатність, якщо знак «плюс» - гіперфункція імунної системи. Якщо отримана величина лежить в інтервалі від 1 до 33%, то це відповідає першому ступеню імунних порушень, від 34 до 66% - другому, більше 66% - третьому.

Ми використали метод, запропонований А.М. Земсковим, для аналізу імунограм обстежених нами хворих у певній модифікації [55]. Спочатку за кожним показником виділили пацієнтів, у яких досліджуваний показник перебував у межах норми. Далі у хворих з імунологічними змінами вираховували ступінь імунних змін, вважаючи більш коректним виділяти ступінь імунологічних змін, ніж ступінь імунологічних порушень.

У цілому проведене нами імунологічне обстеження хворих включало дослідження 15 імунологічних показників з подальшим визначенням коефіцієнта діагностичної значимості, який ми визначали за формулою А.Д. Горелика та В.А. Скрипкина: К=2(Г12+Г22)/(М1+М2)2, де Г1та Г2- середнє квадратичне відхилення, М1 та М2- середня арифметична величина показника. Чим менша величина К, тим більшою мірою даний показник відрізняється від заданого рівня норми.

Статистичну обробку результатів дослідження проводили за допомогою програми Microsoft Excel та Statistica.

Результати та обговорення. При мікробіологічному дослідженні у зразках сечі пацієнток ІІ групи у 100% хворих у першій та другій порції сечі показники мікробного числа знаходились у межах вагомої бактеріурії. Було виявлено бактерії різних таксономічних груп (табл.1).

Аналіз результатів мікробіологічного дослідження матеріалу зі статевих шляхів та уретри у жінок контрольної групи показав наявність таких мікроорганізмів як Staphylococcus epidermidis, Staphylococcus spp. та грибів роду Candida в монокультурі з низьким мікробним числом.

При бактеріологічному дослідженні сечі жінок контрольної групи у першій порції сечі (98%) мікроорганізми були відсутні, крім одного випадку, а саме: в першій порції сечі у 3,3% випадків - E. Сoli з низьким мікробним числом.

Аналізуючи показники мікробного числа у зразках сечі хворих І групи, слід зазначити, що у першій порції 73% хворих спостерігалась вагома бактеріурія. У другій порції сечі цих хворих вагома бактеріурія відмічалась рідше (10%). Певною мірою такі зміни можна пояснити наявністю маніфестуючого джерела інфекції безпосередньо в геніталіях та початковим етапом його поширення на сечові шляхи.

Нами досліджено показники клітинної та гуморальної ланок імунітету у хворих із гострим неускладненим пієлонефритом, а також у хворих із поєднанням даного захворювання з хронічними запальними хворобами органів малого таза (табл. 2).

Отримані результати імунулогічних досліджень за середніми значеннями показали, що у хворих обох груп спостерігались статистично достовірні зміни. У 28,5±2,2% жінок з ХЗХОМТ відповідно до 33,1±2,4% контрольної групи спостерігається зниження вмісту Т-хелперів. У жінок з ГНП у поєднанні з ХЗХОМТ достовірно вищий вміст Т-супресорів, ніж у групі порівняння (23,0±1,54% та 16,1±1,2% відповідно). У порівнянні з контрольною групою жінок відмічено достовірне підвищення IgM у хворих з ХЗХОМТ (1,42±0,16% та 0,97±0,22% відповідно) та IgM та IgА у хворих з ГНП у поєднанні з ХЗХОМТ (1,68±0,27% та 0,97±0,22%; 1,85±0,25% та 1,35±0,22%) відповідно контролю. Даний факт свідчить про зниження місцевого імунітету хворих жінок, який залежить від біологічних властивостей збудників.

У хворих з ГНП у поєднанні з ХЗХОМТ відмічається достовірно частіше підвищення IgM та IgА, ніж у жінок з ХЗХОМТ (p<0,001), що свідчить про вагоме зниження місцевого імунітету та прогнозовано важчий перебіг захворювання.

Як відомо, протекторні властивості слизових оболонок урогеніталій стосовно бактеріальної інфекції визначаються не лише особливостями мікробіоценозу, а й активністю продукції секреторних імуноглобулінів. Чим нижче рівень цього показника, тим швидше відбувається процес адгезії бактерій на епітеліальних клітинах і розвиток інфекційно-запального процесу.

Нами визначені також рівні імуноглобулінів різних класів у змивах із слизової оболонки цервікального каналу у жінок репродуктивного віку IIА та IIБ підгруп (табл. 3).

У період з 20-го по 5-й день ОМЦ у 1,4±0,41% жінок із ГНП та супутніми ХЗХОМТ у порівнянні з 4,1±1,2% жінок з 6-го по 19-й день МЦ достовірно нижчий показник sIgA та достовірно вищий показник IgA свідчать про більш виражену імунну відповідь, обумовлену важким перебігом захворювання.

Таким чином, стає очевидним той факт, що при наявності ХЗХОМТ початок ГНП у період з 20-го по 5-й день ОМЦ достовірно прогнозує несприятливий перебіг ГНП, у той час як захворювання, що розпочинається з 6-го по 19-й день ОМЦ вірогідно перебігає у легкий спосіб.

Найбільші зміни абсолютного та відносного показників Тх, рівня IgM, імунорегуляторного індексу, процентного вмісту Т-супресорів при ХЗХОМТ та додатково відносного вмісту Тс, рівня IgM, імунорегуляторного індексу при ГНП у поєднанні з ХЗХОМТ дозволять стверджувати, що саме ці показники імунітету відіграють важливу роль у патогенезі зазначених за-хворювань.

Ми оцінили 15 імунологічних показників із подальшим визначенням коефіцієнта діагнос-тичної значимості, який ми визначали за формулою А.Д. Горелика та В.А. Скрипкина: К=2(Г12+Г22)/(М1 +М2)2, де Г1 та Г2 - середнє квадратичне відхилення, М1 та М2 - середня арифметична величина показника. Чим менша величина К, тим більшою мірою даний показник відрізняється від заданого рівня норми.

За результатами наших досліджень, коефіцієнти діагностичної значимості розташувалися в такому порядку:

- при ХЗЗГ: Тх (а.ч.) ® Тх (%) ® ІgМ ® Тх/Тс ® Тс (%) ® ЦІК ® Тлф (а.ч.) ® ІgА ® ФІ ® Влф (а.ч.) ® Тс (а.ч.) ® ПФ ® Влф (%) ® Тлф (%) ® ІgG;

- при ГНП+ХЗЗГ: Тс (%) ® ІgМ ® Тх/Тс ® Тх (%) ® Тх (а.ч.) ® Тс (а.ч.) ® ФІ ® Влф (%) ® ПФ ® ЦІК ® Тлф (%) ® Влф (а.ч.) ® ІgG ® ІgА ® Тлф (а.ч.).

У цілому отримані результати дають змогу стверджувати, що фактори гормональної регуляції менструального циклу та зміни в місцевому імунітеті відіграють суттєву роль у патогенезі гострого пієлонефриту. Саме в зв’язку з цим у період з 20-го по 5-й день ОМЦ ризики розвитку ГНП максимальні. Це дає можливість по-новому оцінити принципи профілактики даного захворювання у жінок репродуктивного віку. На наш погляд, саме в цей період доцільно назначати протирецидивні курси антибактеріальної та імунокорегуючої терапії хворим на ГНП у поєднанні з ХЗХОМТ. Подібний підхід дозволить підвищити ефект протирецидивної терапії та зменшити соціально-економічні втрати, пов’язані з лікуванням та реабілітацією жінок репродуктивного віку.

Висновки

1.У 28,5±2,2% жінок з ХЗХОМТ відпо-відно до 33,1±2,4% контрольної групи спостері-гається зниження вмісту Т-хелперів. У жінок з ГНП у поєднанні з ХЗХОМТ достовірно вищий вміст Т-супресорів, ніж у групі порівняння (23,0±1,54% та 16,1±1,2% відповідно). У порівнянні з контрольною групою жінок відмічено достовірне підвищення IgM у хворих з ХЗХОМТ (1,42±0,16% та 0,97±0,22% відповідно) та IgM і IgА у хворих з ГНП у поєднанні з ХЗХОМТ (1,68±0,27% та 0,97±0,22%; 1,85±0,25% та 1,35±0,22%) відповідно до конт-ролю. Даний факт свідчить про зниження місцевого імунітету хворих жінок.

2. У хворих з ГНП у поєднанні з ХЗХОМТ відмічається достовірно частіше підвищення IgM та IgА, ніж у жінок з ХЗХОМТ (p<0,001), що свідчить про вагоме зниження місцевого імунітету та прогнозовано важчий перебіг захворювання.

3. У жінок із ГНП та супутніми ХЗХОМТ у період з 20-го по 5-й день ОМЦ у 1,4±0,41% у порівнянні з 4,1±1,2% жінок з 6-го по 19-й день ОМЦ достовірно нижчий показник sIgA та достовірно вищий показник IgA свідчать про більш виражену імунну відповідь, обумовлену важким перебігом захворювання.

4. За наявності ХЗХОМТ у період з 20-го по 5-й день ОМЦ достовірно прогнозується несприятливий перебіг ГНП, у той час як захворювання, що розпочинається з 6-го по 19-й день ОМЦ вірогідно перебігає у легкий спосіб.

5. Найбільші зміни абсолютного та відносного показників Тх, рівню IgM, імунорегуляторного індексу, процентного вмісту Т-супресорів при ХЗХОМТ та додатково відносного вмісту Тс, рівню IgM імунорегуляторного індексу при ГНП в поєднанні з ХЗХОМТ дозволяють стверджувати, що саме ці чинники імунітету відіграють важливу роль у патогенезі зазначених за-хворювань.