О.В. Люлько, А.Л. Суварян, Г.О. Ушакова

Вплив експериментального варикоцеле на адгезивні властивості нервових клітин

Проблема репродуктивного здоров'я пов'я­зана зі значною кількістю безплідних шлюбів і поступовим їх зростанням. Однією із причин безпліддя є варикоцеле. Варикоцеле характери­зується розширенням, застоєм і високим тиском у венах лазовидного сплетіння [1]. Зустрічається, за даними різних авторів, у 3,9-39,6% в дорослій чоловічій популяції, у хлопчиків до 15 років - в 0,7-16,2% [2-4]. В наших дослідженнях ця вели­чина склала 12% [5]. Порушення сперматогенезу у дорослих хворих на варикоцеле виявлено у 20­83% спостережень [6,7]. Серед чоловіків, які страждають на безпліддя, хворі на варикоцеле складають від 19 до 41% [8,9]. Корекція варико­целе призводить до покращення параметрів сперми у 50-80% хворих [10,11]; частота настання вагітності 31-71% [12,13]; значно збіль­шується частота випадків вагітності й народ­жуваності при внутрішньоматковій інсемінації [14]. У світлі цих даних, вважається, що варико­целе впливає на народжуваність і є найбільш важливою причиною безпліддя, яку можна ліку­вати хірургічним шляхом. Механізми розвитку варикоцеле, які призводять до прогресивного погіршення сперматогенної, і в подальшому, гормональної функції яєчок, до цих пір невідомі. Поряд з безпосередніми факторами, такими як порушення тестикулярного кровотоку, підви­щення температури, гіпоксія й оксидативний стрес, апоптоз, аутоімунні дефекти, рефлюкс і токсичний вплив метаболітів нирок або над­ниркових залоз, у порушенні сперматогенезу та гормональної функції яєчок важливу роль ві­діграє центральна нервова система (ЦНС), зо­крема гіпоталамо-гіпофізарна система, котра є головним регулятором сперматогенезу й про­дукції тестостерону. Розвиток та фізіологічні функції чоловічої статевої системи знаходяться під контролем гіпоталамо-гіпофізарно-гонадної (ГГГ) вісі. Визначення гонадотропінів та тестостерону, як секреторних продуктів гіпофізу і статевих залоз, відповідно є першим кроком в діагностиці чоловічої репродуктивної системи [15]. На сьогодні є багатий арсенал експери­ментальних та клінічних даних в галузі нейро­ендокринології, але молекулярні механізми впли­ву варикоцеле на різні структури головного мозку залишаються невивченими.

За умов розвитку варикоцеле порушується функція клітин Лейдіга, а це призводить до зниження продукції тестостерону. Під час роз­витку експериментального варикоцеле у собак на 8 тижні радіоімунний аналіз показав зниження рівня тестостерону й збільшення концентрації пролактину в сироватці крові [16]. Зниження концентрації тестостерону в обох яєчках виявили при створенні експериментального варикоцеле (ЕВ) зліва у щурів [17], у той час, як інше дослідження продемонструвало зниження тесто­стерону лише в одному яєчку [18]. При створенні одностороннього ЕВ у щурів Rajfer та співавтори

[1] спостерігали рівномірне та двостороннє зниження тестостерону в яєчках, а також двох ферментів, що приймають участь в біосинтезі тестостерону (17,20-десмолаза та I7.-гідрокси­лаза). Ці дані свідчать про те, що зниження концентрації тестостерону в сироватці крові тварин з експериментальним варикоцеле може бути обумовлено зниженням його синтезу. Ра­ніше було зроблено припущення, що зниження тестостерону в яєчках при експериментальному варикоцеле у кролів може бути частково пояснено виснажуючою реакцією рівня тесто­стерону в сироватці крові після стимуляції хоріонічного гонадотропіну людини (ХГЛ) [19], і зменшенням чутливості клітин Лейдіга до ХГЛ у щурів при ЕВ [20]. При мультицентричному дослідженні ВОЗ, що вивчає вплив варикоцеле на фертильність, було відзначено, що концен­трація тестостерону у чоловіків з варикоцеле у віці більше 30 років значно нижча, ніж у більш молодших чоловіків з варикоцеле; ця тенденція не спостерігалась у чоловіків без варикоцеле [21]. Дані результати вказують на детермі­нований, часозалежний вплив варикоцеле на функцію клітин Лейдіга. У нормі концентрація тестостерону має двофазну відповідь на ХГЛ з початковим піком на 1-4 год. та другим . на 36­96 год. Одне дослідження показало, що на початку пік тестостерону може бути незначним у чоловіків з варикоцеле, за рахунок пошкодження ферментів синтезу тестостерону, можливо, на рівні 17,20-ліази, що призводить до накопичення високої концентрації 17.-гідроксипрогестерону у пацієнтів з варикоцеле після стимуляції з ХГЛ [22]. Зниження концентрації циркулюючого віль­ного тестостерону, підвищення естрадіолу, й підвищення рівня стероїд-зв.язуючого глобуліну спостерігали у пацієнтів з варикоцеле у по­рівнянні з контрольною групою [23]. Загалом ці дані вказують на те, що порушення концентрації вільного статевого стероїду може бути резуль­татом внутрішнього дефекту в яєчках деяких чоловіків з варикоцеле. Однак, причина виник­нення ендокринопатії або ефекту зниження сперматогенезу у пацієнтів з варикоцеле зали­шається незрозумілою. Не дивлячись на статис­тично значуще зниження тестостерону у деяких хворих з варикоцеле, багато дослідників пові­домляють, що фактичне значення знаходиться у межах норми. Це може бути пов’язано з гі­перплазією клітин Лейдіга, яка компенсує зни­ження синтезу тестостерону цими клітинами [24,25]. Інші дослідники повідомляють про від­сутність суттєвих відмінностей в концентрації ФСГ, ЛГ, тестостерону та естрадіолу в пери­феричній і тестикулярній венозній крові у чоловіків з і без варикоцеле [26-28]. Крім того, зворотність гормональної дисфункції після вари­коцелектомії залишається спірною. Деякі дослід­ники показали, що ніяких суттєвих відмінностей в концентрації тестостерону в перед-і після­операційному періоді не виявлено [29,30]. Інші повідомляють про значні зміни в концентрації тестостерону в сироватці крові, особливо у па­цієнтів з низьким рівнем перед операцією [31,32]. У деяких дослідженнях показують, що для визначення функціональних здібностей клі­тин Лейдіга тест стимуляції гонадотропінів гона­дотропін релізинг гормоном (ГРГ) більш чут­ливий, ніж стимуляція ХГЛ. У чоловіків з вари­коцеле має місце надмірне реагування ЛГ і ФСГ за умов інфузії 4г ГРГ [33]. Виразна реакція була встановлена у чоловіків з олігозооспермією, у котрих концентрація сперматозоїдів була від 11 до 30x106/мл. Дуже важливо ще й те, що у чоловіків з виразною гонадотропною відповіддю на ГРГ покращилися параметри сперми після варикоцелектомії, незалежно від ступеня оліго­зооспермії. Hudson та співавтори [34] показали, що нормалізація відповіді ЛГ на ГРГ після варикоцелектомії є прогностичним фактором у підвищенні народжуваності після операції: тобто нормалізація корелює з більш високою частотою вагітності. Ці дані свідчать про те, що вари­коцеле впливає на гіпоталамус-гіпофіз-гонадаль­ну систему, і що у чоловіків з варикоцеле й порушеною функцією клітин Лейдіга при вари­коцелектомії більш виражені покращення.

На сьогодні особливо цікавими є дослід­ження взаємовідносин між концентрацією ста­тевих гормонів в плазмі крові та індукованою активністю мозку. Стероїди, шляхом регулюван­ня діяльності нейронів, мають чисельний вплив на функції головного мозку. Показано, що естро­гени, прогестерони й андрогени впливають на ріст і функціонування нейронів in vitro [35]. Окрім впливу на постсинаптичні рецептори, стероїди модулюють продукцію медіаторів, та­ких як глутамат, ГАМК, ацетилхолін, норадре­налін, дофамін та 5-HT [36]. Такі чисельні ефекти відбуваються в ділянках мозку, які відповідають за процеси навчання, пам’яті, емоцій, мотивації, руху та пізнання. У попе­редніх дослідженнях встановлений позитивний зв'язок рівня пролактину та тестостерону в плазмі крові з діяльністю мозку (особливо мо­зочку) під час розвитку сексуальної поведінки [37-39]. Рівень андрогенів у крові забезпечує регуляцію підтримки нормальної структури гіпо­кампу. Дослідження на щурах і мавпах показали, що видалення яєчка знижує щільність сина­птичних контактів на дендритних шипиках СА1 пірамідних нейронів, що впливає на когнітивні функції й стан настрою [40,41]. Велика кількість робіт проведена в рамках дослідження впливу статевих гормонів під час критичних періодів розвитку мозку [42-46], визначені головні меха­нізми, за допомогою яких стероїдні гормони викликають постійні зміни в структурі та функ­ціонуванні мозку під час статевої диференціації.

Однак, на сьогодні немає інформації про те, яким чином розвиток варикоцеле впливає на рівень адгезивних білків у різних відділах мозку щурів за умов експериментального варикоцеле, зокрема, в гіпоталамо-гіпофізарній системі, як головному регуляторі сперматогенезу й продук­ції тестостерону.

Адгезія клітин є винятково важливою в процесах формування і розвитку живих орга­нізмів у нормі й при патологічних змінах. Вза­ємозв'язок між нейронами в центральній нерво­вій системі (ЦНС) відбувається за допомогою нейрональних молекул клітинної адгезії (НМКА, neural cell adhesіon molecule - NCAM), що відносяться до імуноглобулінового суперсі­мейства і здійснюють кальційнезалежну адгезію [47]. МКА, у тому числі нейрональні, відіграють ключову роль у процесах морфогенезу і розвитку організму. НМКА виявлена на плазматичних мембранах нейронів і астрогліальних клітин [48]. Експресія НМКА виявлена також на міоцитах у зоні нервово-м'язового контакту, на лімфоцитах, органах ендокринної, репродуктивної систем. Рівень НМКА зростає при патологічних станах різного ґенезу [49]. Молекула адгезії нервових клітин відіграє важливу роль у синаптичній пластичності не тільки ембріонального, але і дорослого мозку. Доведена участь цього білку у таких важливих процесах як міграція, дифе­ренціація нервових клітин та відростання нейритів. Завдяки своїм адгезивним власти­востям НМКА здатна регулювати розмір синап­тичної щілини, що, в свою чергу, є одним з чинників, який визначає ефективність передачі нервового імпульсу. Останнім часом також при­діляється велика увага здатності НМКА (зокрема його розчинних форм) впливати на процеси пластичності через запуск каскадів внутріш­ньоклітинних подій [49]. Нейроспецифічний білок клітинної адгезії існує у вигляді трьох основних ізоформ з молекулярними масами 180, 140 та 120кДа. Розподіл білка адгезії нервових клітин у структурах головного мозку дорослого організму є нерівномірним. Найвищий вміст цього білка виявлений в гіпокампі та смугастому тілі, найнижчий - у середньому мозку та варолієвому мості. Рівень та внутрішньоклі­тинний розподіл НМКА у структурах головного мозку щурів залежить від статі тварин (у корі великих півкуль самок вміст мембранної форми є вищим у 2,9 рази). Дані про статеві відмінності у розподілі НМКА свідчать про існування меха­нізму гормональної регуляції адгезивних взаємо­дій клітин ЦНС [50].

Нейрон-гліальні, гліально-нейрональні і гліально-гліальні взаємодії залучені до модуляції активності нейронів і синаптичної передачі, що мають відношення до репродуктивної системи. Гліальні клітини відіграють важливу роль у нейроендокринному регулюванні та беруть участь у статевій диференціації нейронів мозку, що відповідає за контроль нейроендокринної репродуктивної продукції. У період статевого дозрівання, зміни в морфології та хімії астро­цитів та таніцитів в гіпоталамусі впливають на дозрівання нейронів, що контролюють секрецію гоналіберину. Статеві гормони регулюють глі­альну пластичність прямих та зворотних ефектів та інші ендокринні сигнали за допомогою адге­зивних молекул, які впливають на функції глії та гліально-нейрональну взаємодію [51].

Окрім нейрональних молекул клітинної адгезії важливу роль відіграє фібронектин - глікопротеїд клітинних мембран. Адгезивні біл­ки позаклітинного матриксу, до яких відноситься фібронектин, звичайно містять домени зі специфічними сайтами зв'язування з іншими макромолекулами матриксу, а також рецеп­торами на клітинній поверхні. Фібронектин - димерний філаментний глікопротеїн, який скла­дається з двох майже ідентичних субодиниць із загальною молекулярною масою 440кДа. Розріз­няють три форми фібронектину: білок плазми (розчинна форма), білок клітинної поверхні (олігомерна форма), позаклітинний філаментний білок (полімерна форма) [52]. У людини утво­рюється близько 20 різних мРНК фібронектину, кожні з яких кодують різні субодиниці, у складі яких є домени, що відповідають за зв'язування з різними макромолекулами позаклітинного мат­риксу (наприклад, колагену, гепарину), а також зі специфічними рецепторами на поверхні різних типів клітин (основним елементом рецептор­зв'язуючих повторів є RGD-послідовність). Аль­тернативний сплайсинг дозволяє клітині також утворювати найбільш необхідну для даної тка­нини та даного етапу розвитку форму фібро­нектину [53,54].

Фібронектин також знайдений у сім`яній рідині. У еякулятах, відібраних від різних чоло­віків, концентрація широко варіює (від 0,0079 до 1,4886мг/мл). Передбачено, що фібронектин про­дукують статеві залози, але його роль, функції, ефект на сперматозоїди та на фертильність за­лишаються невідомими. Імунофлюоресценцією і мікроскопією виявили відносно великий вміст фібронектину на головах сперматозоїдів. Фібро­нектин в спермі знаходили між 0.8 і 1000мкг/мл у пацієнтів з безпліддям. Була істотна зворотня кореляція між рухливістю сперми й фібронек­тином у хворих на оліго-астено-тератозоос­пермію. Очищений плазмовий фібронектин дода­вався в різних концентраціях до підготовлених живих сперматозоїдів. У концентраціях з 0,18 до 0,5мг фібронектину на мг еякуляту - жодних рухливих сперматозоїдів не знайдено. Причина патологічно високого рівня фібронектину не визначена. Припускають, що збільшення фібро­нектину пов`язане з запальним процесом. Проте, фібронектин, як білок гострої фази, систе­матично визначається і не обов`язково свідчить про захворювання урогенітального тракту. Висо­кі показники фібронектину (0,29мг/мл) підви­щують можливість запалення, але зміні концен­трації фібронектину може сприяти ряд різних факторів. Результати досліджень показали, що на функцію сперми, ймовірно, впливають дві фун­кціонально різні форми фібронектину. З одного боку, фібронектин локалізований у пост-акросо­мальному регіоні в екваторіальній групі фібро­нектину. Вона входить до складу мембран статевих клітин, що розвиваються протягом сперматогенезу і є передумовою для спермо­яєчкової взаємодії. З іншого боку, фібронектин, що досліджувався, був продуктом секреції статевих залоз і потім взятий зі сперми після еякуляції. Аналізи показали, що концентрація фібронектину у пацієнтів з варикоцеле не підвищилась, тому фібронектин може бути ви­ключеним, як причина безпліддя пацієнтів. Ви­сока концентрація фібронектину у сімені по­в`язана зі зменшенням рухливості спермато­зоїдів. У випадках варикоцеле, концентрація фібронектину у сім`яній рідині не є основною причиною порушення функції сперми, але вимір фібронектину може бути рекомендований, як додатковий діагностичний тест для пацієнтів із нез`ясованими причинами безпліддя [55,56].

Метою цієї роботи є дослідження моле­кулярного рівня адгезивних білків у різних відділах мозку та тканинах щурів за умов експериментального варикоцеле.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Для створення моделі варикоцеле ми вико­ристовували 40 самців щурів лінії Вістар масою 160-320г. Тварини утримувалися в умовах постійної температури (24С), вологості і світла (12 год. . світло, 12 год. . темрява). Під час операції дотримувалися вимог асептики й антисептики. Для загальної анестезії викорис­товували внутрішньочеревне введення тіопен­талу натрія із розрахунку 40мг/кг ваги тіла.

Із 40 тварин - 5 щурів склали контрольну групу (1), 5 щурам була проведена псевдо­операція (тільки виділена вена без перев’язки) (2). 30 щурам викликали експериментальний варикоцеле шляхом часткової перев’язки лівої ниркової вени за рекомендаціями Turner [57]. Із цієї групи 10 щурів були виведені із експери­менту через 6 тижнів (3), 10 . через 12 тижнів (4), 10 . через 18 тижнів (5), По закінченні від­повідного терміну, тварини виводилися із експерименту під легким наркозом. Надалі для дослідження були отримані сироватка крові та білкові фракції з різних відділів мозку (гіпо­кампа, таламуса/гіпоталамуса, мозочка) та ор­ганів (яєчок, придатків, лівої та правої нирки, лівої й правої надниркової залози) піддослідних щурів. Усі процедури проводили при темпе­ратурі +4оС.

Кількісне визначення НМКА у фракціях тканин проводили згідно зі стандартною методикою конкурентного твердофазного імуно­ферментного аналізу з використанням моноспе­цифічних поліклональних антитіл до НМКА та відповідних стандартів [58]. Концентрація НМКА представлена в мкг в 1мл дослідної фракції, що була отримана із 100мг тканини. Визначення концентрації тестостерону в сиро­ватках крові дослідних тварин проводили за допомогою набору реагентів для ІФА (АлкорБіо, Санкт-Петербург, Росія).

Статистичну обробку результатів прово­дили за допомогою програм Statwin та Excel, використовуючи t-критерій Ст’юдента та U­критерій Уілкоксона (Манна-Уітні). Вірогідним вважали результати, якщо р<0,05 [59].

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Результати дослідження рівня тестосте­рону в сироватці крові досліджених тварин свідчать про те, що після 6 тижнів з часу проведення операції, під час розвитку вари­коцеле відбувається вірогідне зниження рівня тестостерону (рис. 1).

Зменшення синтезу тестостерону пов`язане з порушенням функцій клітин Лейдіга. А також із зниженням синтезу ФСГ, який опосередковано впливає на продукцію тестостерону.

Дослідження розподілу нейрональної молекули клітинної адгезії в мозочку (відділу мозку, що контролює процеси руху та орієнтації у просторі) щурів, у котрих розвивалося варикоцеле показало достовірне підвищення розчинної форми НМКА у період 12-18 тижнів після операції відповідно 1,3мкг/мл - на 12 тижні після операції й 1,6мкг/мл - на 18 тижні після операції у порівняні з контролем - 0,8мкг/мл (рис. 2).

Можливо, підвищення вмісту розчинної форми НМКА є наслідком процесів протеолізу, а на функціональному рівні пов`язане з необхідністю підвищення пулу розчинної НМКА, як сигнальної молекули. Розчинна форма НМКА здатна впливати на процеси пластичності через запуск каскадів внутрішньоклітинних подій та бере участь у процесах трансдукції сигналу.

Слабка достовірність зниження вмісту мембранної форми НМКА (р<0,3) від контрольного значення 53,3мкг/мл до 31,5мкг/мл у період 6 тижнів після операції може бути викликана підвищенням окисного стресу та відповідно зниженням синаптичної пластичності (рис. 3). У період 12-18 тижнів вірогідних змін мембранної форми НМКА у мозочку не було зареєстровано.

У гіпокампі (що контролює процеси нав­чання, пам’яті, емоції) також спостерігається під­вищення низької достовірності розчинної форми НМКА у період 12-18 тижнів після операції від 0,6мкг/мл до 1,6мкг/мл - 12 тижнів після опе­рації та 0,9мкг/мл - 18 тижнів після операції (рис. 4). Підвищення вмісту мембранної форми є високо достовірним та зростає від 61,7мкг/мл, що є контрольним значенням, до 178,5мкг/мл - 12 та 150,1мкг/мл - 18 тижнів після операції (рис. 5). Кластери молекул НМКА активно пере­суваються вздовж мембрани нейронів гіпокампа. Активний транспорт кластерів НМКА вздовж нейронів сприяє швидкому накопиченню моле­кул НМКА в зонах первинних контактів між нейронами, що є важливою умовою формування функціонально активних синапсів. Підвищення вмісту НМКА, можливо, пов`язане із компен­саторним механізмом утримання синаптичних контактів за умов дефіциту статевих гормонів.

У таламусі/гіпоталамусі, навпаки, спостерігається достовірне зниження розчинної форми НМКА (від 2,3мкг/мл (контроль до 1,5мкг/мл) - 12 та 1,6мкг/мл - 18 тижнів після операції) та значне підвищення мембранної (від 57,6мкг/мл (контроль до 155,6мкг/мл) - 12 та 134,3мкг/мл - 18 тижнів після операції), що може свідчити про перерозподіл загальної кількості білка між розчинною та мембранною формами НМКА у бік мембранної, яка відповідає за адгезивні процеси (рис. 6,7).

НМКА регулює розмір синаптичної щіли­ни, що є чинником ефективності передачі нер­вового імпульсу. Гіпоталамус пов’язує нервову систему з ендокринною, а таламус контролює вироблення гормонів гіпофізом. За умов роз­витку варикоцеле порушується синтез тесто­стерону, збільшення мембранної форми НМКА вказує на формування дуже щільних контактів у таламусі/гіпоталамусі при дефіциті тестостерону, що можливо забезпечує регулювання пластич­ності нервової тканини за умов зниження син­тезу нейропептидів, що контролюється стеро­їдами.

Концентрація розчинної форми нейро­нальних молекул клітинної адгезії дуже низька у периферійній нервовій системі, що не дає змогу достовірно визначити її. Тому у периферійних органах проводилось визначення кількості тільки мембранної форми НМКА, що реєструвалося імуноферментним аналізом. НМКА міститься в нервових сплетеннях та нервових волокнах нав­коло органів репродуктивної системи. Статеві гормони впливають на формування синапсів в тих ділянках нервової системи, які беруть участь у регуляції репродуктивної поведінки, а також в ділянках, які регулюють синтез і виділення гормонів. Катехоламіни в тестикулярному руслі підсилюють циркуляторні розлади яєчка, збіль­шують проникність капілярів і разом з серото­ніном пригнічують секрецію тестостерону. Дос­товірне та досить сильне зниження синтезу тестостерону впливає на функціонування яєчок [60].

Так як від статевих гормонів залежить кількість дендритів і їх розгалужень в нейроні й кількість синаптичних зв'язків, які виникають між нейронами, можна припустити, що шляхом підвищення синтезу НМКА у лівому яєчку від контрольного значення - 0,18мкг/мл до 0,27мкг/мл по закінченні 6 тижнів після операції, створюються умови для більш ефективної пере­дачі нервового імпульсу (рис. 8). НМКА призво­дить до активації внутрішньоклітинних шляхів передачі сигналу. Це пояснює залежність підви­щення мембранної форми НМКА, як у тала­мусі/гіпоталамусі, так і у лівому яєчку у період 6 тижнівпісля операції.

Функціонування яєчок тісно пов`язане з наднирковими залозами. Так як останні теж виробляють тестостерон, то рецептори яєчок при варикоцеле, приймаючи високий рівень гормону з надниркових залоз, знижують свою функцію, не тільки з вироблення гормонів, а й з виро­блення сперматозоїдів.

Гіперсекреція стероїдних гормонів над­ниркових залоз при нестабільній нирковій гіпер­тензії здійснюється циклічно. Падіння тиску в системі ниркових вен призводить до зниження звільнення стероїдів. Залежно від цього рівень тестостерону, кортизолу, прогестерону, ФСГ, ЛГ і інших гормонів у периферичній крові, як і в тестикулярній вені, постійно змінюється аж до нормальної концентрації. При стабільній гіпер­тензії вміст стероїдних гормонів не підвищений, оскільки вони з надниркових залоз відразу по­трапляють в печінку, де інактивуються. Крім того, включаються й інші механізми компенсації, зокрема змінюється активність правої наднир­кової залози. Порушень сперматогенезу в таких випадках не спостерігається. Сперматогенна функція яєчок також не змінюється у випадках, коли виникнення варикоцеле не пов'язано з нирковою гіпертензією. Таким чином, етіопато­генез цього захворювання повністю зв'язується з обструктивними ураженнями лівої ниркової вени [61].

НМКА впливає на регулювання та під­тримку структурних змін. Зниження рівня мем­бранної форми НМКА у надниркових залозах від контрольного значення, яке сягає 0,51мкг/мл до 0,44мкг/мл (рис. 9) по закінченні 6 тижнів після операції може бути викликане підвищенням оки­сного стресу і змінами синаптичної пластич­ності, а також уповільненням процесів метабо­лізму. Але з часом рівень НМКА у надниркових залозах стабілізується.

Проведений аналіз нейрональних молекул клітинної адгезії у сироватці крові дослідних щурів вказує на неможливість диференціювати різницю між контрольними та експерименталь­ними тваринами, тому що залишковий рівень цих білків не змінювався.

Додатково були проведені дослідження рівня плазменого фібронектину за умов розвитку експериментального варикоцеле у щурів. Спо­стерігалося достовірне підвищення вмісту фібро­нектину у період 6-12 тижнів після операції від контрольного рівня 226,22 мкг/мл до 302,47 мкг/мл - 6 тижнів після операції та 309,466 мкг/мл - 12 тижнів після операції, що пов`язано із застоєм крові при варикоцеле (рис. 10).

Вміст фібронектину може бути показником формування тромбу, початку внутрішньо судин­ного згортання крові [62]. Також фібронектин відіграє важливу роль у розвитку патологічних процесів та діагностиці багатьох захворювань [63]. Важливе значення при цьому надається опсонічній функції цього білку та його участі в репарації сполучної тканини [64]. Виходячи з цього, підвищення фібронектину також обумов­лено і тим, що фібронектин бере участь у процесах загоєння [63]. Дослідження зміни скла­ду та кількості фрагментів фібронектину прово­дилося за допомогою імуноблотингу (табл.).

В порівняні з контролем, у період 6 тижнів після операції з`являється фрагмент вагою 96кДа, а фрагмент 105кДа - зникає. У період 12 тижнів після операції з`являється фрагмент ва­гою 215кДа. У період 18 тижнів після операції зникають фрагменти 90кДа, 110кДа, 135кДа, у порівнянні з контролем, а також фрагмент вагою 96кДа, у порівнянні з групою, яку вивели з експерименту після 6 тижнів з моменту прове­дення операції. З`являється фрагмент вагою 200кДа. Збільшується кількість фрагментів ва­гою 215кДа від 1 до 3 у період від 12 до 18 тижнів після операції. Розглядаючи біологічну роль фрагментів фібронектину, треба відзначити, що вони в цілому здатні зв’язувати ті ж ліганди, що й домени в складі цих фрагментів. Інакше кажучи, фрагменти зберігають деякі функції нативного фібронектину, але в багатьох випадках продукти протеолізу фібронектину не тільки зберігають функції, що притаманні окремим до­менам, але й набувають нових функцій, що не властивими для інтактної молекули фібро­нектину [63].

ВИСНОВКИ на 18 тиждень після операції обумовлено

1. За умов розвитку варикоцеле розподіл розчинної форми нейрональної молекули клі­тинної адгезії (НМКА) у структурах головного мозку є нерівномірним. Підвищення розчинної форми НМКА у мозочку в 1,7 рази на 12 тиждень після операції та в 2 рази - на 18 тиж­день, в гіпокампі в 2,4 рази на 12 та в 1,4 рази - протеолітичними процесами, що, в свою чергу, може бути пов`язано з необхідністю підвищення пулу НМКА, як сигнальної молекули в плані контролю синаптичної пластичності.

2. За умов експериментального варикоцеле у щурів відбувається перерозподіл у мозку загальної кількості НМКА між розчинною та мембранною формами, що забезпечує більшу ефективність передачі сигналу при порушенні гіпоталамо-гіпофізарної осі при зниженні син­тезу тестостерону.

3. Експериментальний варикоцеле призводить до підвищення мембранної форми НМКА в лівому яєчку та до зниження рівня цього білка у надниркових залозах на 6 тиждень після опе­рації, що вказує на функціональну взаємо­залежність цих органів в залежності від вмісту тестостерону.

4. Порушення синтезу тестостерону впливає на метаболізм адгезивних білків ЦНС у та­ламусі/гіпоталамусі, що беруть участь у регу­ляції репродуктивної функції та регулюють ви­ділення гормонів гіпофізом.

5. Застій крові при варикоцеле призводить до підвищення вмісту плазменого фібронектину, пов`язаного з запальним процесом та можли­вістю формування тромбу.