Гусейнов Ельнур Фаман Огли

Використання системи психологiчних корекційних заходів для поліпшення результатiв комплексного комбiнованого лікування чоловiкiв iз хронiчними запальними захворюваннями сечостатевої системи

Відомо, що психоемоційні розлади при хронічному простатиті та інших хронічних запальних захворюваннях (ХЗЗ) статевої системи відмічаються як у чоловіків, так і у їхніх дружин [1, 2]. Практично у всіх хворих та 70-96% жінок відмічаються ті чи інші преморбідні риси, при цьому у чоловіків найчастіше спостері- гаються тривожність та дезадаптивність [3].

Мета роботи. Поліпшення результатів комплексного комбінованого лікування чоловіків із хронічними запальними захворюваннями сечостатевої системи з використанням системи психологічних корекційних заходів.

МАТЕРIІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛIДЖЕННЯ

Для більш детального дослідження всі хворі були розділені на групи, що визначались нозологією захворювання (табл. 1).Найбільш чисельну групу хворих склали чоловіки із хронічним простатитом (47,9%), майже чверть із загальної кількості склали хворі із уретритом (24,7%), а групи хворих із везикулітом та ДГПЗ були відповідно набагато менші - 16,7% та 10,7%.

Після виконання психодіагностичного до-слідження і аналізу отриманих результатів було визначено раніше застосовані показники після проведеного психокорегуючого тренінгу. Порівняльний аналіз результатів нової психодіагностичної серії дозволив зробити висновок покращення більшості психологічних параметрів особистості, проте нами були відмічені і певні відмінності, що мали місце у різних групах пацієнтів. Для обстежених хворих характерні досить критична оцінка ситуації і власної поведінки, акцентування уваги на власній особі, вороже ставлення до оточуючих, нездатність враховувати або нехтувати інтересами оточуючих, головним чином, близьких людей, членів сім’ї. Для пацієнтів із ХЗЗ статевих органів характерна стійкість афективно забарвлених переживань, що проявляється в хворобливій образливості, відчуженості, підозрілості, недоброзичливості та проявах нетерпимості до оточуючих, підвищеній чутливості по відношенню до проявів несправедливості. Особистісні розлади, які виявлені під час діагностування, призводять до частих конфліктів у сім’ї, пов’язаних із домінуючим протиріччям, що виникає внаслідок існування характерологічного та сексуального типів несумісності. Ці дані були наведені в попередніх частинах результатів застосування психокорекційної роботи і наступної оцінки та аналізу психологічних показників особистості.

Досліджуючи рівень тривожності (за шкалою С. Спілбергера, 1970) у хворих, було встановлено, що цей показник суттєво зростає у пацієнтів - хворих чоловіків, що страждають на хронічний везикуліт. До проведення психокорекційних заходів особистісна тривожність при хронічному простатиті зростала в 1,8 рази, а ситуативна - майже в 2,2 рази, що негативно впливало на загальний стан хворих, перебіг основного захворювання, якість життя пацієнтів. Одночасне застосування із комплексним індивідуально підібраним лікуванням групової психотерапії позитивно вплинуло на психологічний стан хворих за наступними показниками: особистісна тривожність знижувалась на 8,3%, а ситуативна - на 16,1% (рис. 1).

У хворих, що страждали на хронічний уретрит, особистісна тривожність знижувалась не так суттєво, а при везикуліті достовірно встановлено зниження лише ситуативної тривожності в середньому на 13,4% (табл. 2).

Наступним етапом стало визначення особливостей психологічного стану пацієнтів досліджуваних, за методикою М. Курганського після застосування системи психокорегуючих впливів. Було встановлено, що у хворих із хронічним простатитом та уретритом після тренінгу підвищений емоційний тонус знижувався в середньо-му на 11-14%, у хворих ДГПЗ - на 17,6%, при цьому у групі пацієнтів із хронічним везикулітом суттєвих і достовірних змін досліджуваного показника не відбулось. Подібна тенденція спостерігалась і щодо такого показника, як зміна зацікавленості пацієнтів (тобто зниження інтересу (зацікавленості) хворих особливо до перебігу власного соматичного захворювання). Найбільш виражено ці зміни відбувались у хворих із групи осіб із хронічним простатитом (на 19,1%), у той час, як при везикуліті достовірних змін встановлено не було (табл. 3).

У результаті застосування групової психокорегуючої системи встановлено, що показники психічної активності пацієнтів частково знижувались у всіх груп пацієнтів (рис. 2). Найбільш суттєво це зниження відмічалось у хворих першої та четвертої груп пацієнтів, тобто таких, що страждали від ХП та ДГПЗ. Ці результати можуть частково підтвердити більш виражений терапевтичний ефект лікування хворих цих груп при комбінованому застосуванні фармакотерапії та психокорекції. При цьому стан комформності у пацієнтів, крім тих, що страждали на хронічний везикуліт, достовірно знижувався у середньому на 16%.

Особливо важливим показником, на нашу думку, було дослідження психологічного стану пацієнтів та вивчення впливу зміни напруженості, що характеризує поточний психоемоційний стан особистості на процес лікування хворих. У процесі дослідження було встановлено, що напруженість хворих, які страждають на хроніч-ний простатит, достовірно знижувалася в се- редньому на 21%, при ДГПЗ - на 22%, в той час як при хронічному уретриті на 24% (рис. 3).

Аналіз результатів вивчення психологічних показників, що характеризують динаміку вольової складової вищої нервової діяльності людини (наполегливість та самоволодіння) (за методикою А.В. Звєркової та Е.В. Ейдмана, 1990), виявився досить продуктивним. Зміни вольових характеристик особистості хворих після проведення тренінгової роботи свідчать про позитивний вплив останньої на переважну більшість пацієнтів всіх дослідних груп. При цьому спостерігається підвищення психоемоційного стану, оптимістичність намірів хворих та зростання вольових ознак особистості. Найбільш виражені позитивні зміни відмічались у хворих першої та четвертої дослід-них груп: наполегливість та самовладання собою (рис. 4) при хронічному простатиті зростали на 23,8% та 35%, а при ДГПЗ - на 30,2%, та 55,4% відповідно. У хворих, які страждали від хронічного уретриту, відмічено незначне підвищення досліджуваних вольових характеристик психологічного стану (в середньому приблизно на 25%), у той же час у хворих із хронічним везикулітом спостерігалось несуттєве зростання самовладання (на 15,3%) (табл. 4).

Таким чином, після доповнення традиційної терапії ХЗЗ сечостатевої системи комплексом психологічних корекційних заходів обстежені нами в плані реалізації і контролю застосування лікарських засобів пацієнти ставали більш активними. Швидше та в більш повному обсязі спостерігався розвиток позитивних змін з боку пацієнтів (зменшувались їх тривожність, депресивність, нівелювалась основна соматична симптоматика, підвищувались активність та соціальна функціональність), що відповідало і якісно більш якісному рівню сексуальної активності пацієнтів.

Розуміючи, що кожна психометрична шкала за окремими показниками має певні переваги щодо виявлення тих чи інших симптомів психологічних розладів у пацієнтів, ми вирішили об’єднати досліджувані якісні показники використаних нами шкал, що характеризують зниження психоемоційних показників особистості, та окремо тих показників, які характеризують вольові характеристики особистості (табл. 5 та 6). Слід зазначити, що проведення групових психокорекційних тренінгів на фоні тривожно-депресивних розладів при хронічному простатиті та ДГПЗ є досить значними, а при хронічному везикуліті - малоефективне щодо покращення результатів лікування хворих комплексами індивідуально підібраних лікарських препаратів.

При аналізі сумарних результатів показників відповідних психодіагностичних шкал було встановлено, що найбільш якісного результату при проведенні психокорегуючих тренінгів вдалось досягти в першій та третій дослідних групах пацієнтів. Отримані дані свідчать про позитивний вплив групової психотерапевтичної роботи на психоемоційний стан пацієнтів на фоні проведення адекватної комплексної терапії. Спостерігається достовірне зниження проявів значної кількості психологічних порушень, що виникають без застосування психокорекції.

Результати проведених тестувань, виражених у балах, свідчать лише про загальну кількість та ступінь прояву окремих симптомів психологічних порушень. Проведені тестування дозволили отримати приблизні, а в деяких випадках статистично недостовірні результати, що не можуть розглядатись як клінічний діагноз. На практиці зазначені вище методики застосовуються з метою попереднього визначення депресивного стану у хворих, та їх відбору для подальшого консультування спеціалістами. Але отримані нами результати дослідження показали, що ці шкали можуть бути використані для оцінки загального психологічного стану пацієнтів і визначення ефективності застосування тренінгового та медикаментозного типів корекції психологічних розладів, що посилюються при ХЗЗ сечостатевої системи.

Застосування сучасних психокорекційних методик потребує ретельного та фахового контролю з боку лікарів та медичних психологів. Психокорекція патопсихологічних розладів повинна бути не разовою акцією, а певною системою і передбачає лікування основного зах