Суварян А.Л.
Варикозне розширення вен лозовидного сплетіння - варикоцеле - має не тільки медичне, але й велике соціальне значення, оскільки негативно впливає на сперматогенез і призводить до чоловічого безпліддя. Варикоцеле характеризується розширенням, застоєм і високим тиском у венах лозовидного сплетіння [1]. Зустрічається, за даними різних авторів, у 3,9 - 39,6% в дорослій чоловічій популяцій, у хлопчиків до 15 років у 0,7 - 16,2% [2,3,4]. В наших дослідженнях ця величина склала 12% [5]. Порушення сперматогенезу у дорослих хворих на варикоцеле виявлено у 20%-83% спостережень [6,7]. Серед чоловіків, які страждають на безпліддя, хворі на варикоцеле складають від 19% до 41% [8,9]. Корекція варикоцеле призводить до покращення параметрів сперми у 50-80% хворих [10,11]; частота настання вагітності - 31-71% [12,13]; значно збільшується частота випадків вагітності і народжуваності при внутрішньоматковій інсемінації [14]. У світлі цих даних, вважається, що варикоцеле впливає на народжуваність і є найбільш важливою причиною безпліддя, яку можна лікувати хірургічним шляхом. Механізми розвитку варикоцеле, які призводять до прогресивного погіршення сперматогенної, і в подальшому, гормональної функції яєчок, до цих пір невідомі. Були запропоновані різні гіпотези для пояснення ушкодження яєчок при варикоцеле: підвищення температури, збільшення або зменшення тестикулярного кровотоку, рефлюкс і токсичний вплив метаболітів нирок або надниркових залоз, гіпоксія і гормональні порушення, аутоімунні дефекти, акросомальні реакції, оксидативний стрес і апоптоз - це лише деякі з чинників, що впливають на патофізіологію варикоцеле [15].
Чисельними дослідженнями на тваринах і людях доведений зв’язок варикоцеле з підвищенням температури калитки. Температура калитки відображає температуру яєчка. При варикозному розширенні вен сім’яного канатика, в результаті розладу кровообігу яєчка, порушуються процеси терморегуляції у всій калитці, порушуючи функцію обох яєчок. Чим тяжчий процес, тим вища температура шкіри калитки.
Стан терморегуляції калитки вивчений О.В. Люлько і співавт. (1985) у 198 хворих на варикоцеле [16], 30 здорових чоловіків того ж віку та професії і 24 пацієнтів з пахвинно-калитковою грижею. Аналіз отриманих результатів показав, що і у здорових чоловіків, і у хворих з пахвинно-калитковою грижею температура шкіри калитки біля її кореня з обох сторін дорівнює 34,8 - 35,6.С, біля нижнього полюса яєчка 34,2 - 34,8.С. Температура шкіри калитки майже у всіх випадках на 0,1 - 0,2.С була вища з лівого боку. Ця закономірність зберігалася і у хворих з пахвинно-калитковою грижею, незалежно від того, з якого боку розвивався патологічний процес. Аналізуючи ці дані, можна зробити висновок, що незначна травматичність сім’яного канатика грижовим мішком і його вмістом не порушує терморегуляцію калитки і, як бачимо, функції яєчка. У 57 хворих на варикоцеле I ступеня температура шкіри калитки біля її кореня і нижнього полюса яєчка з обох сторін була такою ж, як у здорових. Тільки у 4 хворих, у яких відмічались неприємні суб’єктивні відчуття, температура шкіри калитки біля її кореня і нижнього полюса була підвищена на 0,5 і 0,2.С відповідно. У 58 з 87 хворих на варикоцеле II ступеня температура шкіри калитки біля її кореня на здоровому боці була 34,5 - 36,0.С, тобто виявилася відповідно на 0,3 - 0,5 .С і 0,4 - 0,8.С вища, ніж у здорових. Температура шкіри калитки біля нижнього полюса яєчка у хворих тієї ж групи була в середньому 34,5 - 34,9.С на здоровій і 34,7 - 35,4.С на ураженій стороні, тобто на 0,3 - 0,5.С вища, ніж у здорових. У 32 з 54 хворих з варикоцеле III ступеня температура шкіри калитки біля її кореня була вища норми в середньому на 0,6 - 0,8.С на здоровій і на 0,8 - 1,0.С на ураженій стороні. Біля нижнього полюса яєчка температура шкіри калитки була вища норми на 0,6 - 0,8.С з обох сторін. У одного хворого температура шкіри калитки, як біля кореня, так і біля нижнього полюса яєчка була на 1.С нижча норми. Таким чином, при варикоцеле в результаті розладу кровообігу яєчка, порушуються процеси терморегуляції у всій калитці. Чим тяжчий процес, тим вища температура шкіри калитки.
При варикоцеле I ступеня в самій сім’яній залозі температура не підвищується. Було встановлено підвищення температури в області діафрагми яєчка і в оточуючій сім’яну залозу каймі, тобто в області розташування сплетіння вітей сім’яної вени навколо сім’яного канатика, і венозних кровоносних судин навколо сім’яних залоз. Не зважаючи на те, що підвищення температури в сім’яній залозі не відмічається, підвищення температури в оточуючій її каймі, на думку авторів, може справити суттєвий вплив на сперматогенез сім’яних канальців, що розташовані поблизу.
Amiel J.P. et al. (1976р) [17] показали, що при термографії калитки має місце симетрична і стабільна термографічна картина у здорових (між 32,5 і 34,5), а при патологічних станах (олігоастеноспермія пов’язана з варикоцеле зліва) має місце двостороннє підвищення температури калитки, яке нормалізується після перев’язки яєчкової вени. Двостороннє підвищення температури калитки при варикоцеле, у порівнянні з контрольною групою, відмічають Zorgniotti Z. et al. (1973р) [18], Goldstein M et al. (1989р) [19]. Цікаво відзначити, що при цілодобовому вимірюванні у здорових чоловіків температура калитки змінюється в широких діапазонах, в залежності від активності. Мінімальна температура калитки у деяких хворих на варикоцеле у порівнянні зі здоровими - дещо підвищується [20].
Є деякі суперечливі повідомлення. Так, Mieusset R. et al. (1987р) [21] при порівнянні температури калитки безплідних чоловіків з варикоцеле і без варикоцеле різниці не виявив. Lund L. et al. (1996р) [22] у своїх дослідженнях також не знайшли різницю в температурі калитки при патологічній спермі у хворих з і без варикоцеле. Lerchl A. et al. (1993р) [23] відзначили покращення показників спермограми, але температура калитки не змінилась.
У підлітків з II-III ст. варикоцеле має місце значне двостороннє підвищення температури калитки в положенні стоячи і лежачи. Цікаво, що у дорослих, в положенні стоячи, температура калитки знижується з обох сторін і у хворих на варикоцеле і у контрольної групи [18,19], а у підлітків підвищується температура іпсилатеральної половини калитки, і тільки у хворих з варикоцеле.
У тих підлітків, у кого в положенні стоячи температура калитки не нижча ніж 1,4° С у порівнянні з аксиальною температурою, є значне відставання у розмірах яєчка. Після вдалого оперативного лікування - температура калитки значно зменшується, а розміри яєчка збільшуються [24].
Procope B.J. (1965р) [25], Robinson D. (1968р) [26] виявляли зменшення сперматогенезу через 5-9 тижнів після безпосереднього підвищення температури в області калитки.
При експериментально викликаному варикоцеле (ЕВВ) у тварин відмічали двостороннє підвищення температури калитки, посилення кровотоку яєчок і зниження сперматогенезу, які відновлюються після перев’язки яєчкової вени [26-30]. Пізніше показали, що зміни на контрлатеральній стороні калитки при ЕВВ не обумовлені іпсилатеральним яєчком [31,32]. Після створення ЕВВ у щурів, для виключення впливу лівого яєчка на контрлатеральне яєчко, проводили іпсилатеральну орхектомію і, для виключення рефлекторного фактора, проводили симпатектомію зліва. При цьому відмічалось посилення кровотоку і підвищення температури калитки. Ці повідомлення суперечать повідомленням, які зниження сперматогенезу в контрлатеральному яєчку при ЕВВ пояснювали імунологічним впливом іпсилатерального яєчка [33].
Nagler H.M. et al. (1987р) [34] показали зміни в мікросудинному кровотоці яєчок щурів після ЕВВ. Choi H. et al. (1990р) [35] показали, що ЕВВ призводить до дисфункцій яєчок. Підвищення температури яєчок у тварин асоціюється з порушенням сперматогенезу при гістологічному дослідженні і зниженні якості сперми [36,37]. Goldstein M. et al. (1989р) [19] виміряли температуру в яєчку і показали, що при лівосторонньому варикоцеле температура яєчок підвищується з двох сторін. Дослідники також виміряли температуру поверхні калитки і відзначили, що вона корелюється з температурою яєчка.
Механізм порушення сперматогенезу теплом не зрозумілий. Про прямий пошкоджуючий вплив на ядерні структури на рівні сім’яних канальців говорили Nakamura N. et al. (1987р) [38]; Fujisawa
M. et al. (1989р) [39]; Nishiyama H. et al. (1998р) [40]. Fujisawa M. et al. (1999р) [41] повідомили про двостороннє зниження на 50% специфічної активності ДНК полімерази ., ., . при лівосторонньому варикоцеле, у порівнянні з контрольною групою без варикоцеле.
Чисельними дослідженнями підтверджено, що пошкоджуюча дія тепла на сперматогенез здійснюється шляхом індукції апоптозу. Багатьма експериментальними роботами доведений вплив гіпертермії на посилення апоптозу гермінативних клітин. Y. Yin et al. (1997р) [42] у щурів і мишей викликали експериментальний крипторхізм і показали, що з 7 дня в яєчку значно збільшується число апоптотичних клітин. Cindy M. et al. (2000р)
[43] показали, що при нетривалій дії тепла на яєчки мишей значно посилюється апоптоз гермінативних клітин. Апоптозу передує перерозподіл проапоптотичного білка Bax в перинуклеарну зону і збільшується рівень антиапоптотичного білка Bcl
2. Yan-He Lue et al. (2002р) [44] в експериментах на макаках показали, що погіршення якості сперми під дією помірної гіпертермії здійснюється шляхом посилення апоптозу гермінативних клітин. Повне відновлення сперматогенезу здійснюється через 12 тижнів після дії тепла. Amiya P. et al. (2003р) [45] у своїх дослідах на мишах показали, що при апоптозі, індукованому гіпертермією, окрім перерозподілу Bax в перинуклеарній зоні і активізації мітохондріального шляху апоптозу, Bax накопичується і в ендоплазматичному ретикулумі, активуючи цей шлях апоптозу. Вони також на gld (generalized lymphoproliferation disease) мишах з FasL-дефектом показали, що, індукований гіпертермією апоптоз у цих мишей не блокується. Y. Vera et al. (2004р) [46] у своїх дослідах на gld та lpr (lymphoproliferation complementing) мишах з відсутністю і дефектами Fas L і Fas підтвердили той факт, що активація апоптозу походить по мітохондріальному шляху. У цей час продовжуються дослідження, направлені на уточнення молекулярного механізму індукції і розвитку апоптозу під дією гіпертермії.
Роль апоптозу в пошкодженні тканини яєчка і порушенні сперматогенезу до кінця не з’ясована.
Існує два різних види клітинної смерті у тварин - апоптоз і некроз. Апоптоз пішов від грецького слова «Apo-ТНЭ-SIS», яке означає «опадання листя восени» [47]. Рівновага між апоптозом і мітозом регулює необхідну кількість клітин в тканинах [48,49]. Наявність або відсутність запалення у тварин використовується як ознака, що дозволяє відрізнити апоптоз від некрозу. Некроз характеризується розривом цитоплазматичної і внутрішньоклітинної мембран, що призводить до руйнування органел, вивільнення лізосомальних ферментів і виходу вмісту цитоплазми в міжклітинний простір. При апоптозі зберігається цілісність мембран, органели виглядають морфологічно інтактними, а продукти дроблення клітини, апоптозні тільця (або везикули), представляють собою окремі фрагменти, що оточені мембраною. Генетики визначили фізіологічні механізми регулювання апоптозу. Картина апоптозу у тварин - це перехід фосфатидилсерина з внутрішнього моношару цитоплазматичної мембрани в зовнішній моношар, зменшення об’єму клітини, зморщення цитоплазматичної мембрани, конденсація ядра (каріорексис та каріопікноз: каріорексис - маргінація гетерохроматина і утворення кільця із окремих брилок; пікноз - стискання ядер), розриви нитки ядерної ДНК і наступний розпад ядра на частини, фрагментація клітини на мембранні везикули з внутрішньоклітинним вмістом (апоптозні тільця) [50]. Апоптоз, форма клітинного самогубства, є активним процесом і потребує більшої кількості АТФ. Апоптоз в фізіологічних умовах знаходиться під контролем, і він посилюється при різних станах, які впливають на яєчко [51]. До посилення апоптозу призводять наступні стани: гормональна недостатність, крипторхізм, збільшення притоку крові до яєчок, місцеве підвищення температури в яєчках, гіпоксія внаслідок венозного стазу [51,52]. При тестикулярних дисфункціях виявлено високу активність апоптозу і було повідомлено про те, що погіршення сперматогенезу і гіпосперматогенезу можуть бути пов’язані з неконтрольованим апоптозом [51].
Lin і співавтори показали збільшення апоптозу в зародкових клітинах при біопсії яєчок у хворих з ідіопатичною тестикулярною недостатністю, запропонували гіпотезу, що збільшення апоптотичних клітин може бути причиною тестикулярної дисфункції безпліддя [53]. Результати робіт Bacetti і співавторів показали, що в спермі у пацієнтів з варикоцеле апоптотичних клітин приблизно у сто разів більше, ніж у пацієнтів без варикоцеле, і це означає, що варикоцеле обумовлений апоптоз може мати критичну роль у розвитку безпліддя [54]. Simsek і співавтори проводили біопсію яєчок під час варикоцелектомії і порівнювали з результатами біопсії у здорових. Вони у своїх дослідженнях показали, що у хворих з варикоцеле у тканинах яєчок апоптоз у сім разів вищий, ніж у здорових чоловіків [55]. Fujisawa і співавтори порівнювали рівень S-Fas в спермі пацієнтів з варикоцеле при олігоспермії, при олігоспермії без варикоцеле і у здорових людей. Рівень S-Fas був низьким тільки в групі з варикоцеле. Це показує, що Fas/Fas-L система, яка є основною системою регулювання апоптозу в яєчках, активується, іншими словами, апоптоз посилюється. У цьому ж дослідженні рівень S-Fas збільшився, що вказує на те, що апоптоз знизився [56]. В багатьох дослідах, при експериментально викликаному варикоцеле, виявляли підвищення рівня апоптозу в гермінативних клітинах. Ці досліди показали, що рівень супероксиддисмутази при варикоцеле збільшився і що вітамін Е та мелатонін, які знижують рівень супероксиддисмутази, знижують апоптоз зародкових клітин в яєчках [57]. Barqawi і співавтори показали, що значне збільшення апоптозу спостерігалося на 14 день, і досягло максимального рівня на 28 день [58]. Celik-Ozenci C. et al. (2006р) оцінили розподілення білка Fas системи в тканині яєчка щурів до і після створення експериментального варикоцеле і показали важливу роль цієї системи в розвитку апоптозу [59]. Gьrdal M. І. et al. (2008р) показали, що після експериментального варикоцеле збільшення апоптозу в кінці першого місяця було значним, і що апоптоз продовжував з часом збільшуватися. У зв’язку з цим пропонували раннє лікування варикоцеле для попередження можливих пошкоджень [60]. Fazlioglu A. et al. (2008р) відзначили, що індекс апоптозу в яєчках щурів на 14-й день з моменту створення варикоцеле збільшується майже в два рази, тобто з 0,15 до 0,25 у порівнянні з контрольною групою, і продовжує повільно рости до 28 дня, досягаючи 0,28. Не відмічено збільшення апоптозу у фіктивній групі у порівнянні з контрольною групою ні на 14 день, ні на 28 [61]. Ozturk U. et al. (2008р) відзначили, що при ЕВВ придаток значно зменшується у вазі і діаметрі сім’яних канальців, значно збільшується апоптоз в клітинах. Автори показали, що існує позитивна кореляція між пошкодженням придатка і тривалістю варикоцеле [62].
Хоча Barqawi А. et al. (2004р) не виявили значної різниці в контрлатеральному (правому) яєчку у порівнянні з контрольною групою, ми відзначили, що рівень апоптозу збільшився з обох сторін [63]. Визначено, що обидва яєчка при наявності варикоцеле страждають і на молекулярному рівні [57,6466]. У наших дослідах активність апоптозу у всіх тварин з варикоцеле була значно вища у порівнянні з псевдо-оперованими, при цьому інтенсивність апоптозу була тим вища, чим більший був строк розвитку варикоцеле. Тобто, в контрольній групі індекс апоптозу склав 2-3%, у псевдо-оперованих - в середньому 4% (очевидно за рахунок стресу, однак ці зміни, певно мають транзиторний характер). Після 1 і 3 міс. експерименту індекс апоптозу склав в середньому 6-8%, тоді як після 6 міс. розвивалось суттєве підвищення до 14-16% [67].
При варикоцеле порушується функція клітин Лейдіга, а це призводить до зниження продукції тестостерону. Під час розвитку експериментального варикоцеле у собак на 8 тижні радіоімунний аналіз показав зниження рівня тестостерону й збільшення концентрації пролактину в сироватці крові [68]. Зниження концентрації тестостерону в обох яєчках виявили при створенні експериментального варикоцеле (ЕВ) зліва у щурів [69], у той час як інше дослідження продемонструвало зниження тестостерону лише в одному яєчку [70]. При створенні одностороннього ЕВ у щурів, рівномірне і двостороннє зниження тестостерону, а також двох ферментів, що приймають участь в біосинтезі тестостерону (17,20-десмолаза та I7.гідроксилаза) в яєчках спостерігали J. Rajfer et al. (1987р) [1]. В наших дослідженнях ми встановили, що експериментальний варикоцеле у щурів призводить до суттєвого зниження рівня тестостерону в сироватці крові: через 6 тижнів після оперативного втручання рівень гормону в сироватці крові склав 7,0±0,71 нмоль/л, що на 22% нижче контрольного рівня 9.39±0,86 нмоль/л. На 12-18 тижні розвитку експериментального варикоцеле була зареєстрована суттєво низька концентрація даного андрогену в сироватці крові дослідних щурів, яка склала 2,04±0,23 нмоль/л (майже на 77% нижче контрольного показника) [71].
Ці дані свідчать про те, що зниження концентрації тестостерону в сироватці крові тварин з ЕВ може бути обумовлено зниженням його синтезу. Раніше було зроблено припущення, що зниження тестостерону в яєчках при експериментальному варикоцеле у кролів може бути частково пояснено виснажуючою реакцією рівня тестостерону в сироватці крові після стимуляції хоріонічного гонадотропіну людини (ХГЛ) [72], і зменшенням чутливості клітин Лейдіга до ХГЛ у щурів при ЕВ [73]. При мультицентричному дослідженні ВОЗ, що вивчає вплив варикоцеле на фертильність, було відзначено, що концентрація тестостерону у чоловіків з варикоцеле у віці більше 30 років значно нижча, ніж у більш молодших чоловіків з варикоцеле; ця тенденція не спостерігалась у чоловіків без варикоцеле [74]. Дані результати вказують на детермінований, часозалежний вплив варикоцеле на функцію клітин Лейдіга. У нормі, концентрація тестостерону має двохфазну відповідь на ХГЛ з початковим піком на 1-4 год. та іншим . на 36-96 год. Одне дослідження показало, що на початку пік тестостерон може бути незначним у чоловіків з варикоцеле, за рахунок пошкодження ферментів синтезу тестостерону, можливо, на рівні 17,20-ліази, що призводить до накопичення високої концентрації 17.-гідроксипрогестерону у пацієнтів з варикоцеле після стимуляції з ХГЛ [75]. Зниження концентрації циркулюючого вільного тестостерону, підвищення естрадіолу, й підвищення рівня стероїд-звґязуючого глобуліну спостерігали у пацієнтів з варикоцеле у порівнянні з контрольною групою [76]. Загалом ці дані вказують на те, що порушення концентрації вільного статевого стероїду може бути результатом внутрішнього дефекту в яєчках деяких чоловіків з варикоцеле. Однак, причина виникнення ендокринопатії або ефекту зниження сперматогенезу у пацієнтів з варикоцеле залишається незрозумілою. Не зважаючи на статистично значуще зниження тестостерону у деяких хворих з варикоцеле, багато дослідників повідомляють, що фактичне значення знаходиться у межах норми. Це може бути пов’язано з гіперплазією клітин Лейдіга, яка компенсує зниження синтезу тестостерону цими клітинами [77,78]. Інші дослідники повідомляють про відсутність суттєвих відмінностей в концентрації ФСГ, ЛГ, тестостерону та естрадіолу в периферичній і тестикулярній венозній крові у чоловіків з і без варикоцеле [79-81]. Крім того, зворотність гормональної дисфункції після варикоцелектомії залишається суперечливою. Деякі дослідники показали, що ніяких суттєвих відмінностей в концентрації тестостерону в перед- та післяопераційному періоді не виявлено [82,83]. Інші повідомляють про значні зміни в концентрації тестостерону в сироватці крові, особливо у пацієнтів з низьким рівнем перед операцією [84,85]. У деяких дослідженнях показують, що для визначення функціональних здібностей клітин Лейдіга тест стимуляції гонадотропінів гонадотропін-релізинг гормоном (ГРГ) більш чутливий, ніж стимуляція ХГЛ. У чоловіків з варикоцеле має місце надмірне реагування ЛГ і ФСГ за умов інфузії 4г ГРГ [86]. Виражена реакція була встановлена у чоловіків з олігозооспермією, у котрих концентрація сперматозоїдів була від 11 до 30x106/мл. Дуже важливо ще й те, що у чоловіків з вираженою гонадотропною відповіддю на ГРГ покращилися параметри сперми після варикоцелектомії, незалежно від ступеня олігозооспермії. Hudson R.W. et al. (1996р) [87] показали, що нормалізація відповіді ЛГ на ГРГ після варикоцелектомії є прогностичним фактором у підвищенні народжуваності після операції: тобто нормалізація корелює з більш високою частотою вагітності. Ці дані свідчать про те, що варикоцеле впливає на гіпоталамус-гіпофіз-гонадальну систему, і що у чоловіків з варикоцеле і порушеною функцією клітин Лейдіга при варикоцелектомії більш виражені покращення.
На сьогодні особливо цікавими є дослідження взаємовідносин між концентрацією статевих гормонів в плазмі крові та індукованою активністю мозку. У попередніх дослідженнях встановлений позитивний зв’язок рівня пролактину та тестостерону в плазмі крові з діяльністю мозку (особливо мозочку) під час розвитку сексуальної поведінки [88-90]. Рівень андрогенів у крові забезпечує регуляцію підтримки нормальної структури гіпокампу. Дослідження на щурах і мавпах показали, що видалення яєчка знижує щільність синаптичних контактів на дендритних шипиках СА1 пірамідних нейронів, що впливає на когнітивні функції й стан настрою [91,92]. Велика кількість робіт проведена в рамках дослідження впливу статевих гормонів під час критичних періодів розвитку мозку [93-97], визначені головні механізми за допомогою яких стероїдні гормони викликають постійні зміни в структурі та функціонуванні мозку під час статевої диференціації. Однак на сьогодні не має інформації про те, яким чином розвиток варикоцеле впливає на ЦНС . зокрема в гіпоталамо-гіпофізарній системі, як головному регуляторі сперматогенезу й продукції тестостерону. Яка ж роль ЦНС у розвитку патоспермії та безпліддя?
Нами було досліджено астрогліальну активність у деяких відділах мозку за умов експериментального варикоцеле у щурів [71].
У дослідних тварин під впливом варикоцеле у деяких відділах мозку наставала зміна кількості астроцитспецифічного білка S-100b. Так, кількість білка S-100b у мозочку тварин через 6 тижнів після операції збільшилась на 25% у порівнянні з контрольною групою, а через 12 та 18 тижнів вміст даного білка зріс на 40-42%.
Аналогічний зріст продукції S-100b, але більш суттєвий, ніж у мозочку, був зареєстрований нами у таламусі/гіпоталамусі щурів, у котрих відбувався розвиток експериментального варикоцеле.
Кількість S-100b у таламусі/гіпоталамусі щурів через 6 тижнів розвитку варикоцеле збільшилась у два рази, а через 12 й 18 - вже у чотири.
У гіпокампі дослідних тварин достовірних змін у рівні S-100b не було визначено, хоча тестостерон має властивість впливати й на процеси пам’яті. Лише на шостому тижні відмічається тенденція до зниження кальцій-зв’язуючого білка. Однак, недостовірність цих даних є наслідком значного коливання у рівні S-100b у гіпокампі контрольних тварин (збільшення кількості тварин (n>10) у групах надасть більш вірогідні значення).
Отримані нами дані свідчать про те, що розвиток експериментального варикоцеле у щурів призводить також і до зміни вмісту ГФКБ у мозку досліджуваних щурів. Відмічається підвищення у три рази розчинної форми гліального фібрилярного кислого білка в мозочку через 6 тижнів розвитку варикоцеле, далі рівень даної форми білка залишається стабільно вище, у порівнянні з контрольним значенням. Високий рівень розчинної форми ГФКБ було визначено на фоні суттєвого зменшення (на 60%) кількості філаментної форми даного білка через 12 та 18 тижнів з моменту розвитку варикоцеле. Припускають, що розчинна форма ГФКБ набагато швидше може концентруватися у місцях пошкодження тканини, в порівнянні з нерозчинною формою. Також припускається, що розчинні мономери ГФКБ є проміжними формами між синтезом ГФКБ та включенням його в нерозчинні філаменти. Наявність різноманітних пулів ГФКБ та їх різної регуляції передбачає те, що вони не тільки пасивно відображають реактивний стан астроцитів, але і можуть бути включені у трансформацію цих клітин [98].
Рівень розчинного ГФКБ у гіпокампі щурів через 6 тижнів розвитку варикоцеле зазнає незначних змін - збільшується на 15%, натомість у таламусі/ гіпоталамусі дослідних тварин через 6 тижнів після операції рівень цього білка підвищується у два рази. Проте через 12 та 18 тижнів спостерігається тенденція до відновлення рівня розчинної форми ГФКБ у гіпокампі та таламусі/гіпоталамусі.
Як і у мозочку, рівень філаментної форми ГФКБ у гіпокампі й таламусі/гіпоталамусі дослідних тварин зазнає суттєвого зниження (майже у 3 рази) через 12 та 18 тижнів розвитку експериментального варикоцеле.
Таламус/гіпоталамус впливає на гіпофіз, який за допомогою лютеїнізуючого (ЛГ) та фолікулостимулюючого гормонів (ФСГ) контролює клітини Лейдіга, а отже, і синтез тестостерону. Відмічається кільцевий замкнутий процес впливу тестостерону на механізми у мозку, а мозку, у свою чергу, - на механізм синтезу тестостерону.
З вищенаведених результатів видно, що розвиток експериментального варикоцеле у щурів протягом 18 тижнів призводить до вірогідних змін у астрогліальній активності у мозочку, таламусі/ гіпоталамусі та гіпокампі. Особливо зниження рівня тестостерону суттєво впливає на співвідношення кількості розчинної та філаментної форм ГФКБ у досліджених відділах мозку. Ці дані співвідносяться з результатами, що свідчать про підвищення кількості S-100b у цих структурах мозку під час розвитку експериментального варикоцеле. Високий вміст S-100b стимулює деполімеризацію філаментної форми ГФКБ, а отже - збільшення кількості його розчинної форми. Згідно з даними В.А. Березіна (1991р) [99], кількість розчинної форми ГФКБ зростає у пошкоджених ділянках мозку. Проте, під впливом варикоцеле суттєвих морфологічних змін мозку не було виявлено.
Висновки
1. Патогенез варикоцеле має мультифакторний характер.
2. При варикоцеле відбуваються порушення в ЦНС, які можуть впливати на сперматогенез і вироблення тестостерону.
3. Проблема потребує подальшого вивчення.