Український
науково-практичний журнал
урологів, андрологів, нефрологів

С.О. Борисов, Ф.I. Костєв, К.О. Борисов, О.М. Колосов

Значимість інтегральних індексів інтоксикації як критеріїв оцінки рівня ендогенної інтоксикації та ефективності медикаментозного впливу за умов моделювання гострого пієлонефриту на тлі супутнього йому гіперглікемічного стану

Вступ

Introduction

Інфекційно-запальний процес у нирках, що розвивається при наявності супутньої стійкої гіперглікемії, характеризується клінічними ознаками ендогенної інтоксикації (ЕІ) - складного патологічного синдрому, що має патогенетичне значення при згаданих співдружніх нозоформах.

ЕІ - це каскадний, стадійний, спроможний до прогресування генералізований процес, обумовлений накопиченням у кров’яному руслі токсичних сполук у концентраціях, що перевищують функціональні можливості природних механізмів знешкодження з подальшим ураженням інших органів і систем організму [1, 2, 3, 4, 5, 6]. Такі ушкодження, у свою чергу, істотно модифікують структурно-функціональний стан клітинних та субклітинних мембран, викликаючи другу хвилю інтоксикації та замикаючи «хибне коло» даного патологічного стану [4, 5, 7, 8, 10-13, 22, 23].

Для встановлення ступеня тяжкості ЕІ за-пропоновано ряд індексів, в яких використані показники лейкоцитарної формули. За змінами останньої, з урахуванням інших гематологічних показників можна достовірно оцінювати вираженість запального процесу та ефективність лікувального впливу [10, 11, 12, 15-18, 24, 25, 27]. Загальні інтегральні лейкоцитарні індекси (ІЛІ) володіють високою інформативністю у переднозологічному періоді та на самих ранніх стадіях захворювання, що дозволить встановити в динаміці ступінь ЕІ, зміни стану адаптаційних систем організму, ефективність лікування, що проводиться, характер його корекції, а також ймовірний прогноз захворювання.

Мета роботи: дослідити інформативність та прогностичну значимість інтегральних лейкоцитарних індексів для оцінки рівня ендогенної інтоксикації за умов моделювання гострого пієлонефриту та супутнього гіперглікемічного стану.

Матеріали I методи дослIдження

Materials and methods

Експериментальні дослідження проводилися на щурах лінії Вістар, вагою 200-300 г віком 8-9 міс. Експеримент був здійснений відповідно до «Загальних етичних принципів експериментів на тваринах», які схвалені 3-м Національним конгресом (Київ, 2007) і відповідно до положень «Європейської конвенції про захист хребетних тварин, що використовуються для експериментальних та інших цілей» (Страсбург, 1986).

У щурів моделювали гострий пієлонефрит (ГП) та гіперглікемічний стан, який за характером перебігу відтворює цукровий діабет (ЦД) I та II типів.

Тварини були розподілені на 8 груп: I - контрольна група - норма (n=14), II група - тварини з ГП (n=18), III та IV - групи тварин з ГП та ЦД I типу (n=15) та II типу (n=16), V та VI групи тварин з ГП та ЦД I типу (n=16) та II типу (n=14) з етіотропним медикаментозним впливом (ЕМВ), VII та VIII групи тварин з ГП та ЦД I типу (n=14) та II типу (n=15) з етіопатогенетичним медикаментозним впливом (ЕПМВ). Воду та їжу протягом всього експерименту тварини отримували ad libitum.

Прототип цукрового діабету II типу викликали шляхом інтраперитонеальної ін’єкції стрептозотоцином в 10 мM цитратному буфері (pH 4,5) двократно в дозі 35 мг на 1 кг протягом тижня, а модель діабету I типу одноразовою дозою 55 мг на 1 кг ваги (Байрашева В.К., 2015). При моделюванні стрептозотоцинового діабету II типу тварини отримували висококалорійну жирову їжу. Загальний стан тварин оцінювали кожного дня, а рівень глюкози в плазмі крові тварин контролювали через добу протягом експерименту та реєстрували помірну гіперглікемію, появу надлишкової ваги, дисліпідемію та альбумінурію. Модель ЦД I типу характеризувалася вираженою гіперглікемією >30 ммоль/л. Інсулін вводився діабетичним тваринам з метою запобігання смертності та зниження ваги за умови тільки критичної гіперглікемії [16,17].

У період стабільної гіперглікемії у тварин моделювали гострий пієлонефрит за методикою Авер’янової Н.К., 2008. Щурам одноразово ректально вводили ізолят Escherichia coli (ступінь бактеріурії в 1 мл 107 КОЕ), отриманий з сечі пацієнта з клінічною картиною гострого пієлонефриту. На другу добу тварини підлягали холодовому стресу при температурі 0+2 °C протягом 2 годин. Бактеріологічний та загальнолабораторний аналіз сечі свідчив про виражену бактеріурію (+++) та значне підвищення кількості лейкоцитів у полі зору в групах досліджуваних тварин, у середньому до 32,4. Експериментальна модель ГП максимально наближена до перебігу гострого пієлонефриту в клінічних умовах. Через 4 доби після початку моделювання ГП, застосовували етіотропний медикаментозний вплив (ЕМВ) або етіотропно-патогенетичний медикаментозний вплив (ЕПМВ).

При ЕМВ у групах тварин з діабетом I та II типів при експериментальному ГП застосовували внутрішньом’язово антибіотик «Гепацеф» у дозі 60 мг/кг ваги тварини на добу протягом 14 днів.

При ЕПМВ у групах тварин при експериментальному ГП і цукровому діабеті I та II типів, крім внутрішньом’язового введення антибіотика «Гепацеф» у дозі 60 мг/кг ваги тварини на добу, отримували метаболізм коригуючі лікарські засоби: перорально препарат «Нуклекс» (кислота рибонуклеїнова) з розрахунку по 21 мг/кг на добу та внутрішньом’язово препарат «Армадин» (інгібітор вільнорадикальних процесів та мембранопротектор 2-етил-6-метил-3-гідроксі-пірідін-сукцинат) 4,5 мг/кг ваги на добу протягом 14 днів. До початку експерименту (на 14-ту добу моделювання патології) та після завершення медикаментозного впливу у щурів досліджували периферійну кров з хвостової вени. Визначали інтенсивність запального процесу та ступінь інтоксикації, виходячи з розрахунку лейкоцитарних інтегративних індексів, які розраховували за даними лейкоцитарної формули периферійної крові.

У мазках периферійної крові, згідно із загальновідомою методикою проводили визначення лейкоцитарної формули (Меньшиков В.В., 2008). Відповідно до її показників розраховували інтегративні гематологічні індекси, на підставі яких визначали: ступінь ендогенної інтоксикації за лейкоцитарним індексом інтоксикації (ЛІІ) за В.К. Островським; оцінювали стан ланок імунної системи та вираженість запальних проявів за індексом співвідношення нейтрофілів до лімфоцитів (ІСНЛ); стан загальної реактивності та тяжкість перебігу патології за індексом зсуву лейкоцитарних клітин (ІЗЛК) за Н.І. Яблучанським (Островский, 1983; Сперанский, 2009; Кобец, Гостищева, 2012) [9, 11, 13, 14, 15, 19-26].

Індекси обчислювали, використовуючи математичні формули.

Модифікований лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ) за В.К. Островським (ЛІІ) - співвідношення нейтрофілів (мієлоцити, метамієлоцити, юні, паличкоядерні, сегментоядерні) до лімфоцитів, моноцитів, еозинофілів (Островський, 1983, 2006):

ЛІІ = (с+п+ю+мц) / (лімф+мон+еоз),

де: с - сегментоядерні нейтрофіли, п - паличкоядерні нейтрофіли, ю - юні, мц - мієлоцити, лімф - лімфоцити, мон - моноцити, еоз - еозинофіли.

Індекс зсуву лейкоцитарних клітин (ІЗЛК) за Н.І. Яблучанським - відношення суми еозинофілів, базофілів і нейтрофілів (с, п, ю, мц) до суми моноцитів і лімфоцитів за формулою:

ІЗЛК = (еоз+б+нейтр) / (лімф+мон),

де: еоз - еозинофіли, б - базофіли, нейтр - нейтрофіли, лімф - лімфоцити, мон - моно-цити.

Інтегральний індекс співвідношення нейтрофілів до лімфоцитів (ІСНЛ) за формулою:

ІСНЛ = (п+с) / лімф,

де: п - паличкоядерні нейтрофіли, с - сегментоядерні нейтрофіли, лімф - лімфоцити.

Лейкоцитарна формула - відсоткове співвідношення вмісту окремих форм лейкоцитів за підрахунком у 100-клітинному пофарбованому мазку крові.

Дані представлені як середнє арифметичне ± помилка середньої арифметичної (стандартне відхилення) M±m (SD).

Статистичну обробку результатів досліджень проводили за допомогою програми «Statistica». Отримані результати порівнювали за допомогою непараметричних методів Вілкоксона і Мана-Уітні.

Результати та їх обговорення

Results and discussion

Виявлені коливання показників у лейкоцитарній формулі периферичної крові щурів різних дослідних груп різною мірою виходили за межі фізіологічної норми, які властиві щурам, ви- ключаючи коливання кількості моноцитів у випадку поєднаної патології - гострого пієлонефриту на тлі гіперглікемічного стану. Зазначені зміни можуть свідчити про активацію клітинних механізмів неспецифічного захисту організ-му при розвитку запального процесу в нирках та про активацію адаптивних стрес-реакцій у відповідь на патогенний вплив при розвитку гострого пієлонефриту.

Одночасно суттєве підвищення рівня моноцитів, з яких утворюються макрофаги, пов’язане з дією інфікуючого чинника, особливо на тлі діабетичних змін, що призводить до появи патогенасоційованих сполук (нуклеїнової кислоти мікроорганізмів, ліпополісахаридів, тощо). Зв’язування їх рецепторами макрофагів викликає інтенсивну продукцію хемокінів для забезпечення рекрутування цих імунних клітин у вогнище запального процесу. (Сарбаева Н.Н. и др., 2016). До того ж, завдяки наявності мембранних специфічних рецепторів моноцитів (макрофагів) вони здатні брати участь у забезпеченні регуляції про- та протизапальних медіаторів [7, 8, 9, 10, 11].

За умов розвитку бактеріальної інфекції, в нашому дослідженні при моделюванні гострого пієлонефриту, відмічалось суттєве порушення показників лейкоцитарної формули периферійної крові щурів, зокрема збільшення відсотка мікрофагів (нейтрофілів) та макрофагів (моноцитів) у крові. Виявлені порушення, на наш погляд, обумовлені значною активізацією клітинної ланки імунітету у відповідь на патогенний вплив в означених умовах.

У деяких дослідженнях, при моделюванні ГП у щурів, викликаного гематогенним інфікуванням уропатогенною культурою, теж виявлялися зміни показників крові, а саме: збільшення загальної кількості лейкоцитів, відсотка паличко- і сегментоядерних нейтрофілів та еозинофілів (Черешнева та ін. 2008).

При дослідженні крові у дослідних тварин за умов моделювання гострого пієлонефриту відмічали підвищення у лейкоцитарній формулі відсотка нейтрофілів, моноцитів, зниження відсотка лімфоцитів та прискорення швидкості осідання еритроцитів, що свідчить про наявність прогресуючого запального процесу (Кузьменко и др., 2012).

У нашому дослідженні на 2-му та 4-му тижнях після моделювання пієлонефриту у щурів 2-ї групи було виявлено збільшення числа сегментоядерних нейтрофілів на 25,5 та 36,7%, моноцитів на 39,4 та 77,6%, а також еозинофілів на 391,7 та 533,3% відповідно по відношенню до вихідного показника (табл. 1-4). При цьому кількість паличкоядерних нейтрофілів зменшилась на 14,0 та 48,5%, а лімфоцитів на 10,5 та 15,5% відповідно. Кількість базофілів зросла на 2-му тижні моделювання пієлонефриту на 94,4, а на 4-му тижні на 33,3% відносно вихідних значень. Слід зазначити, що у наших дослідженнях у різних групах тварин у лейкоцитарній формулі не виявлено таких форм нейтрофілів як юні та мієлоцити, що властиво дорослим білим щурам (Запорожан В.М. и др., 2002).

На 2-му та 4-му тижнях, нами при моделюванні ГП встановлено вірогідне підвищення індексу інтоксикації ЛІІ на 31,6 та 42,5% та ІСНЛ на 37,4 та 55,0% у порівнянні з вихідним показником (табл. 5), що свідчить про наявність тенденції до прогресування та тяжкість перебігу запального процесу.

Сучасні дані свідчать про те, що зростання ЛІІ відображає присутність у циркулюючій крові аутотоксинів, поява яких є наслідком активного перебігу запального процесу та обумовлює розвиток ендогенної інтоксикації в організмі (Барська М., Савран В., 2016).

Індекс зсуву лейкоцитарних клітин (ІЗЛК) при цьому зростав після моделювання через 2 тижні на 35,2 та на 47,3% через 4 тижні по відношенню до вихідного показника (табл. 5). Підвищення ІЗЛК у периферійній крові підтверджує активний перебіг запального процесу в нирках лабораторних тварин на тлі порушення імунологічної реактивності.

Отримані результати щодо порушення лейко-грами та рівня інтегральних індексів свідчать про те, що розвиток інфекційно-запального процесу при відтвореному пієлонефриті обумовлює інтоксикаційні зміни в організмі, що здатні обумовлювати функціональні ниркові ускладнення.

У деяких дослідженнях відзначається, що за умов експериментального прототипу діабету у щурів виявлено помірний нейтрофільний лейкоцитоз, збільшення часу циркуляції нейтрофілів та моноцитів (Козлов, 1995) або активацією лейкоцитів внаслідок накопичення кінцевих продуктів глікування та окисного стресу при діабеті (Pertynska-Marczewska at al., 2004).

За іншими літературними даними, за умов цукрового діабету у щурів зменшувався відсотковий вміст паличко- і сегментноядерних нейтрофілів та моноцитів відповідно до контролю на тлі збільшення кількості лімфоцитів (Бродяк І., 2006; Сибірна Н., 2004) та виражену фагоцитарну і бактерицидну активність моноцитів і незмінність вмісту базофілів та еозинофілів (Хохла М.Р. и др., 2012).

Дослідження механізмів лейкоцитозу при цукровому діабеті тривають. Відомо, що лейкоцити є високоспеціалізованими клітинами імунної системи, які здатні брати участь у формуванні адаптаційної відповіді організму за умов інфікування та при моделюванні гіперглікемічного стану.

Наводяться дані про те, що кількість лейкоцитів та відсоток нейтрофілів суттєво зростали при експериментальному діабеті. Проте лейкоцитоз може активуватися завдяки вивільненню цитокінів, таких як TnFa, трансформуючий фактор росту 1, ядерний фактор каппа B (NF-kB) (Keskin Е., Donmex N., 2016) або бути стимульо-ваним неферментованим глікуванням білків і підвищенням поліолового обміну, який призводить до окислювального стресу, що створює пошкоджуючий вплив на тканини. Так введення стрептозотоцину у дозі 40 мг/кг маси щурів призводить до підвищення відсотка нейтрофілів та зменшення відсотка лімфоцитів у лейкоцитарній формулі (Ilker Demirbolat at al., 2019). За даними літератури відомо, що кратне введення стрептозотоцину при моделюванні ЦД II типу, не викликає глибокого пошкодження підшлункової залози, але обумовлює стійку гіперглікемію (Скалецкая Г.Н., Скалецкий Н.Н., 2018).

У нашому дослідженні у щурів 3-ї групи в період формування ГП на тлі експериментального ЦД II типу визначено виражене підвищення кількості паличко- та сегментоядерних нейтрофілів на 76 і 38,3% при моделюванні ГП та на 48,4 та 43,2% відповідно наприкінці експерименту відносно вихідного показника (табл. 1, 2). При відтворенні моделі гострого пієлонефриту імовірно, що збільшення концентрації бактеріальних токсинів активує функціональні структури кісткового мозку, що обумовлює вихід незрілих клітинних форм у периферійну кров і призводить до збільшення ІЗЛК на 63,0 та 65,3% відповідно (табл. 5). Відмічено збільшення числа еозинофілів і моноцитів на 63,2 і 96,6%. Високим залишається вміст моноцитів, який у 2,1 разу вище за вихідний показник і перевищує межі фізіологічної норми (табл. 1, 2).

Вірогідне зниження вмісту лімфоцитів на 19,7 та 21,3% обумовило збільшення ЛІІ на 59,7 та 62,8% і ІСНЛ на 76,3 та 82,8% у порівнянні з вихідним показником (табл. 2, 5). Це може свідчити про ймовірні порушення співвідношення активності ланок клітинного та гуморального імуні-тету при гострому запальному процесі у нирках за умов супутнього гіперглікемічного стану.

У щурів 4-ї групи також при формуванні ГП на тлі експериментального прототипу ЦД II типу відмічали підвищення вмісту нейтрофілів на 40,5%, моноцитів на 67,5%, еозинофілів у 2,5 рази відносно вихідного рівня. Виявлено вірогідне зменшення лімфоцитів на 17,8% (табл. 1, 2).

Виявлена лімфоцитопенія може свідчити про ймовірний розвиток імунодефіцитного стану в організмі щурів з ГП, при супутньому цукровому діабеті, що обумовлює необхідність його адекватної корекції.

Проведений ЕМВ обумовив стабілізацію вираженості інфекційно-запального процесу. За умов означеного медикаментозного впливу ви-значено зменшення кількості паличко- та сегментоядерних нейтрофілів на 45 та 18%, моноцитів - на 20,8% і еозинофілів - на 23,7% відносно показника сформованої моделі в групі тварин перед МВ. Виявлено тенденцію до нормалізації показників гемограми щурів, про що свідчать: збільшення ЛІІ, ІЗЛК та ІСНЛ на 12,2, 13,8 та 16,3% (табл. 5). Значним є зниження ЛІІ на 20,8% та 29,7%, ІЗЛК - на 21% та 29,4%, ІСНЛ - на 23,5 та 34 % по відношенню до показників щурів 2-ї та 3-ї груп моделювання (ГП та ГП без медикаментозного впливу) наприкінці дослідження.

Отримані результати узгоджуються з даними дослідників Аносової Ю.А., Золотухіна О.В., які визначили, що проведення ефективної антибактеріальної терапії у лікуванні гострого пієлонефриту обумовлює більш ранню нормалізацію показників фізичного стану дослідних тварин і зменшення тривалості запального процесу (Аносова, Золотухин, 2010).

Відомо, що експериментальний прототип ЦД II типу, викликаний введенням стрептозотоцину, спричиняє порушення функціонування клітин підшлункової залози, їх енергетичного стану та метаболізму (Конопля, Шатохин, 2017). Беручи до уваги вищезгадане, до запропонованого складу терапії було уведено препарати метаболізм коригуючої дії (ЕПМВ).

У щурів 5-ї групи при відтворенні моделі ГП на тлі експериментального ЦД II типу відмічали підвищення вмісту нейтрофілів на 38,1%, моноцитів на 96,3%, еозинофілів у 1,8 разу відносно вихідного рівня, які здатні виявляти фагоцитарну і бактерицидну активність (табл. 1, 2). Одночасно нами виявлено також вірогідне зменшення кількості лімфоцитів на 17,0%.

У результаті застосування ЕПМВ було виявлено не лише стабілізацію, а і нормалізацію виучуваних показників периферійної крові дослідних тварин 5-ї групи. Про це свідчило зменшення числа нейтрофілів на 23,6%, моноцитів на 35,4% і підвищення вмісту лімфоцитів на 18% по відношенню до показника до медикаментозного впливу (табл. 1, 2). Про більш виражену ефективність ЕПМВ свідчить зниження величин індексів ІЛІ, ІЗЛК та ІСНЛ (табл. 5). Після запропонованого лікування вони лише на 7,7; 6,0 та 9,1% вище за вихідний рівень, що на 5-7% нижче у порівнянні з відповідними показниками при ЕМВ.

Моделювання ГП на тлі експериментального ЦД I типу викликало більш виражені зміни у лейкоцитарній формулі в периферійній крові щурів (табл. 3, 4).

Із літературних джерел відомо, що після одноразового введення всієї дози стрептозотоцину відбувається глибоке пошкодження І-клітин, які стають не здатними до відновлення своєї функції, крім цього стрептозотоцин пошкоджує реµіонарні стовбурові клітини підшлункової залози, що запобігає індукції процесів регенерації І-клітин і призводить до інгібування імунних реакцій (Katsumata K, et al., 1992; Скалецкая Г.Н., Скалецкий Н.Н., 2018).

У той же час, у наших дослідженнях показано, що у щурів 6-ї групи після відтворення ГП на тлі експериментального ЦД I типу виявлялось виражене збільшення чисельності паличко- і сегментоядерних нейтрофілів та моноцитів на 18,7 і 42,7% та 104,8% відповідно. Характер змін показників лейкограми щурів 6-ї групи анало-гічний показнику щурів 3-ї групи (на тлі експериментального ЦД II типу), проте вони більш значні вже на початковому етапі відтворення моделі ГП і до завершення експерименту їх вираженість залишалася на високому рівні. Ймо-вірно, що моделювання ЦД I типу, що передбачало одноразове введення більш високої дози стрептозотоцину, обумовлювало одночасне ураження значного об’єму тканини підшлункової залози. Підтвердженням цьому є підвищення рівнів показників лейкоцитарних індексів щурів 6-ї групи при відтворенні моделі патологічного стану: ЛІІ на 60,1%, ІЗЛК - на 68,8% і ІСНЛ - на 78,2%, а наприкінці експерименту відповідно на 71,5, 78 та 90,9% (табл. 6).

Наші дослідження виучуваних гематологічних індексів показали, що значення таких інте-гральних показників підвищувались у залежності від тяжкості фізичного стану щурів та виявлялися більш високими при супутньому ГП та відтвореному гіперглікемічному стані у порівнянні з показниками групи тварин лише з відтвореним ГП.

За нашими даними проведення ЕМВ зменшує активність запального процесу в нирках, так у щурів 7-ї групи визначили зменшення чисельності паличко- і сегментоядерних нейтрофілів на 29,6 і 23,4% та моноцитів на 39,1% відносно показника перед початком медикаментозного впливу (табл. 3, 4). Зниження активності запального процесу та інтоксикаційних проявів призводить до зменшення величини індексів: ЛІІ на 20,4%, ІЗЛК - на 23,2% та ІСНЛ на 26,4% по відношенню до показника до початку ЕМВ (табл. 6).

У щурів 8-ї групи після застосування (ЕПМВ) виявлено збільшення числа лімфоцитів на 20%, зменшення кількості нейтрофілів на 22,2% та моноцитів на 43,2%, що свідчить про відновлення адаптаційних процесів. Ці зміни обумовили зменшення ЛІІ на 30%, ІЗЛК на 31,6% , а також маркера загальної реактивності організму при запальному процесі ІСНЛ на 34,9% у порівнянні з показником до початку ЕПМВ (табл. 6).

При медикаментозному впливі у тварин із відтвореним гострим пієлонефритом, та супутнім експериментальним ЦД I типу виявлено більш значний ефект застосування ЕПМВ у порівнянні з ЕМВ. Так, у щурів 8-ї групи помічено більш виразну тенденцію до нормалізації показників загальної реактивності організму.

Виходячи з вищевикладеного слід підкреслити важливість об’єктивної оцінки характеру перебігу ГП ускладненого супутнім ЦД в ініціальній та розгорнутій фазах захворювання, що надає можливість своєчасної корекції лікувальної тактики, встановленню значимих прогностичних ознак своєчасного запобігання ймовірним ускладненням. Проведені нами дослідження дозволили встановити, що дані лейкоцитарної формули крові та розраховані на її підставі інтегративні лейкоцитарні індекси є важливими діагностичними та прогностичними маркерами характеру перебігу захворювання, ступеня його тяжкості та функціонального стану адаптивних систем організму за умов виучуваного патологічного стану. Розширення спектра сучасних діагностичних методик (ІЛІ, визначення ступеня ендогенної інтоксикації) при моніторингу перебігу ГП та супутнього ЦД дозволить з максимальною об’єктивністю оцінити загальний стан хворого, обµрунтувати та провести етіопатогенетично спрямоване лікування з метою запобігання розвитку незворотних морфофункціональних змін у нирковій тканині.

ВисновкИ

Conclusions

1. При гострому пієлонефриті виявлено суттєві порушення показників лейкоцитарної формули периферичної крові у всіх термінах спостереження (підвищення кількості базофілів на 94,4% та 33,3%, еозинофілів на 391,7% та 533,3%, сегментоядерних нейтрофілів на 25,5% та 36,7%, моноцитів на 39,4% та 77,6%; зменшення числа паличкоядерних нейтрофілів на 14,0% та 48,5%, лімфоцитів на 10,55% та 15,5%).

2. При гострому пієлонефриті у щурів виявлено вірогідне підвищення лейкоцитарних індексів інтоксикації на 31,6 та 42,5%, ІСНЛ на 37,4 та 55,0%, ІЗЛК на 35,2 та 47,3% у залежності від терміну спостереження у порівнянні з вихідним показником, що свідчить про прогресування інфекційнозапального процесу і ймовірність розвитку ниркових ускладнень.

3. Розвиток гострого пієлонефриту при супутньому гіперглікемічному стані викликав більш виразні зміни показників лейкоцитарної формули, особливо при відтворенні ЦД I типу на всіх етапах спостереження. Виявлено виражені зміни лейкоцитарних інтегративних індексів периферійної крові щурів з гострим пієлонефритом при відтворенні ЦД II та особливо I типу через 28 діб після початку моделювання - ЛІІ на 71,5 та 62,8%, ІСНЛ на 90,9% та 82,8%, ІЗЛК на 78,0 та 65,3%, відповідно, відносно вихідних даних, що обумовлено тяжким перебігом запального процесу в нирках та зниженням адаптаційної спроможності організму тварин.

4. Застосування ЕПМВ у щурів з пієлонефритом при відтвореному супутньому ЦД сприяло нормалізації показників лейкоцитарної формули периферійної крові, у той час при ЕМВ відзначалась лише їх стабілізація. Оцінка лейкоцитарних інтегративних індексів у групах тварин з гострим пієлонефритом при відтворенні ЦД свідчить про оптимізацію дії адаптаційних механізмів організму тварин та характеру перебігу запального процесу при застосуванні ЕПМВ на відміну від ЕМВ, при якій за умов відтворення ЦД I типу ЛІІ був підвищений на 12,0% при ЕПМВ та на 25,2% при ЕМВ, ІСНЛ на 12,9% та на 29,1%, ІЗЛК на 7,3% та на 26,3%; при відтворенні ЦД II типу підвищення ЛІІ - на 7,7% при ЕПМВ та на 12,2% при ЕМВ, ІСНЛ на 9,1% та на 16,3%, ІЗЛК на 6,0% та на 13,8%, відпо-відно, відносно вихідних даних.

5. Ретельна оцінка величин інтегративних лейкоцитарних індексів має суттєве діагностичне та прогностичне значення, дозволяє забезпечити моніторинг перебігу інфекційнозапального процесу в нирках та супутнього йому цукрового діабету, визначати рівень ендогенної інтоксикації, передбачувати та запобігати розвитку ускладнень, контролювати ефективність лікувальних заходів.