С. О. Возіанов, С. М. Шамраєв, А. М. Леоненко

Несприятливі результати радикальної простатектомії у хворих на локалізований рак передміхурової залози: у фокусі негенітоуринарні ускладнення

Вступ. Радикальна простатектомія (РПЕ) вважається одним із загальноприйнятих методів лікування локалізованого РПЗ [1, 2]. З моменту першого виконання трансперинеальної РПЕ H.H. Young та W.S. Halsted у 1904 р. [3] оперативна техніка постійно розвивається та вдосконалюється.

Однією із актуальних проблем сучасної урології крім досягнення радикальності операції, попередження нетримання сечі і, за можливості, збереження еректильної функції за P.C. Walsh [4] стало покращення якості життя хворих - її вирішення потребує скорішого повернення пацієнта до звичного ритму життя та мінімізації кількості післяопераційних (п/о) ускладнень, що робить актуальним пошук причин їх виникнення та можливостей усунення.

Частота післяопераційних ускладнень РПЕ становить від 3,3% [5] до 68% [6]. У ході наших передуючих досліджень було встановлено, що переважаючими за частотою у загальній структурі ускладнень є генітоуринарні [7-10], а детальне вивчення даної групи ускладнень у цієї ж когорти хворих ми наводили у попередній роботі [11].

Наступним кроком у рамках реалізації задачі по вивченню центрум ефекту хірургічного лікування локалізованого РПЗ клінікою ДУ «Інститут урології НАМН України» стало дослідження ускладнень інфекційної, кардіоцеребропульмональної, неврологічної та гастроінтестінальної груп, що і обумовило мету дослідження.

Мета дослідження: вивчити частоту і структуру негенітоуринарних ускладнень у хворих на локалізований рак передміхурової залози (РПЗ) при виконанні позадулонної та ендоскопічної радикальної простатектомії в умовах однієї клініки.

Матеріали та методи дослідження. В ході роботи вивчено результати лікування локалізованого РПЗ у 360 хворих, які перенесли радикальну простатектомію в умовах ДУ «Інститут урології НАМН України» протягом п’ятирічного періоду (2012-2016 рр).

Хворих розподілили на дві групи залежно від методики виконання РПЕ. До 1-ї групи увійшли 99 (27,5%) пацієнтів, що перенесли позадулонну радикальну простатектомію (ПРПЕ), а до 2-ї групи увійшов 261 (72,5%) хворий, що переніс ендоскопічну радикальну простатектомію (ЕРПЕ) (із використанням трансперитонеального або екстраперитонеального ендоскопічного не роботичного підходу) в умовах клініки. В усіх пацієнтів за даними заключного патогістологічного дослідження (ПГЗ) встановлено локалізований РПЗ (pT1 T2cN0M0) або статус pT0 [12, 13].

Вивчались форми первинної облікової документації № 003/0 «Медична карта стаціонарного хворого» (МКСХ) на момент виконання пацієнтам РПЕ, крім того, аналізували МКСХ вже прооперованих хворих, які госпіталізувались повторно з приводу післяопераційних ускладнень чи негативних наслідків проведених радикальних простатектомій.

Концепція несприятливого результату була реалізована згідно з класифікацією P.A. Clavien 1992 р. [14] та рекомендаціями Європейської асоціації урологів [15].

Розподіл післяопераційних ускладнень на групи відповідно до єдності етіопатогенетичних особливостей розвитку проводили за власною адаптованою модифікацією структури ускладнень за G. Novara та ін. [7,9], а за ступенем тяжкості - за класифікацією Clavien-Dindo [16].

До негенітоуринарних у даному дослідженні відносили виявлені інфекційні, гастроінтестінальні, неврологічні та кардіоцеребропульмональні ускладнення.

Як інфекційні ускладнення були зареєстровані наступні варіанти порушення нормального післяопераційного періоду:

- орхоепідидиміт;

- симфізит;

- карбункул нирки;

- нагноєння рани;

- цистит;

- пієлонефрит;

- тазова лімфаденопатія не паранеопластичного генезу.

Групу тромбоемболічних, серцевих та легеневих ускладнень за G. Novara та співавт. [17] об’єднано в одну кардіоцеребропульмональну групу з метою групування важких, поодиноких, вкрай небезпечних для життя порушень органного та системного гомеостазу за для наочності, зважаючи на важкість ускладнень за шкалою Clavien-Dindo та відповідно до «complication management», таким чином, до кардіоцеребропульмональної групи увійшли:

- гострий коронарний синдром;

- тромбоемболія легенової артерії;

- гострий тромбофлебіт вен нижніх кінцівок;

- післяопераційні пневмонії.

Гастроінтестінальна група була представлена:

- прямокишковою норицею;

- тонкокишковою норицею;

- кишковою непрохідністю.

Остання з груп ускладнень - неврологічна включала такі патологічні стани:

- френікус-синдром (больовий плечолопатковий синдром) [18];

- нейропатію сідничного нерва;

- поперекову радикулопатію.

Статистична обробка отриманих результатів проведена із використанням параметричних та непараметричних методів статистики. Оцінка розподілу значень у сформованих масивах даних відповідно до емпіричного закону нормального розподілу виконана із використанням критеріїв Колмогорова-Смірнова з поправкою Ліллієфорса та Шапіро-Уїлка, розрахунком коефіцієнтів асиметрії та ексцесу.

З метою загальної характеристики хворих методами дескриптивної статистики для масивів даних із нормальним розподілом використовували розрахунки середніх арифметичних величин (М) та стандартного відхилення (SD). Для масивів даних із розподілом відмінним від нормального середня тенденція оцінена медіаною (Me), а особливості розподілу уточнено границями інтерквантильного розмаху [Q25%; Q75%].

Для проведення аналізу та виявлення статистичної значущості відмінностей між показниками незалежних груп з параметричним розподілом в обох групах користувались t-критерієм Стьюдента для незалежних вибірок. Порівняння даних у незалежних групах із непараметричним розподілом значень проводили з використанням U-критерія Манна-Уїтні. Порівняння номінальних даних проводили із використанням аналізу таблиць спряженості, користуючись критерієм c2 Пірсона з наведенням числа ступенів свободи, а при кількості очікуваних спостережень <5 у будь-якій із чарунок чотирипольної таблиці використовували дво-сторонній точний критерій Фішера.

Процедури статистичного аналізу проводили із використанням програмного забезпечення MedCalc (MedCalc Software bvba). Електронна база даних створена в середовищі Microsoft Exel 2016 (Microsoft).

Статистично значущим для всіх процедур статистичного аналізу вважали рівень значущості p<0,05. Під час представлення результатів статистичного аналізу вказувався точний рівень статистичної значущості з округленням до трьох знаків після коми, виключення становили лише дуже малі значення «p», які представляли, як p<0,001 [19].

Результати та їх обговорення. З 99 пацієнтів, що увійшли до групи 1 у 96 (96,97%) хворих за результатами п/о ПГЗ виявлено локалізований РПЗ, а 3 (3,03%) хворі отримали статус pT0. Усі пацієнти за даними доопераційного (д/о) обстеження не мали віддалених метастазів (M0). Під час перебування у стаціонарі було зафіксовано смерть одного (1,01%) хворого на 18-ту добу п/о періоду - причина смерті тромбоемболія легеневої артерії.

Усі хворі групи 1 перенесли ПРПЕ з 2012 до 2016 р. Щорічна кількість прооперованих хворих групи 1 представлена на рис. 1.

Таким чином, відповідно до даних, представлених на рис. 1, у 2015-2016 рр., по відношенню з 2012 р. кількість виконаних ПРПЕ у групі 1 зменшилась на 28,28%.

Середній вік хворих групи 1 становив 62,8±5,16 р. (мінімальний - 47, максималь- ний - 77), на рис. 2 графічно представлено розподіл хворих за віком.

Середня вага хворих складала 87,14± 13,75 кг. Медіана загального простат специфічного антигену (ПСА) була 12,3 [9,71; 20,23] нг/мл, а медіана об’єму передміхурової залози (ПЗ) становила 44,3 [32,08; 61,6] см3, розподіл хворих групи 1 за об’ємом ПЗ графічно подано на рис. 3.

Середня доля ПЗ більше 1 см виявлена у 38 (38,38%) прооперованих хворих. Медіана об’єму залишкової сечі у групі 1 становила 50 [15; 86,5] мл.

У 30 (30,3%) хворих перед виконанням ПРПЕ зафіксовано проведення неоад’ювантної терапії. При вивченні сезонності виконання ПРПЕ виявлено, що зимою прооперовано 32 (32,32%), весною 27 (27,27%), влітку 25 (25,25%), та восени 15 (15,15%) хворих групи 1.

До групи 2 увійшов 261 хворий, з них у 253 (96,93%) за результатами п/о ПГЗ виявили локалізований РПЗ, а у 8 (3,07%) хворих констатовано статус pT0. Всі пацієнти за даними д/о обстеження не мали віддалених метастазів (M0). Під час перебування у стаціонарі на 2-гу добу п/о періоду після виконання ЕРПЕ помер один (0,38%) пацієнт групи 2 - причина смерті тромбоемболія легеневої артерії.

У групі 2 192 (73,56%) пацієнти перенесли ендовідеоскопічну екстраперитонеальну радикальну простатектомію (ЕЕРПЕ), а 69 (26,44%) - лапароскопічну радикальну простат-ектомію (ЛРПЕ). Розподіл пацієнтів групи 2 за підходом до виконання ЕРПЕ протягом п’ятирічного періоду представлено на рис. 4.

Як видно із рис. 4 у 2012 р. група 2 представлена лише ЛРПЕ, проте вже з 2013 р. число виконаних ЕЕРПЕ стало вищим за кількість ЛРПЕ і до 2015 р. постійно збільшувалась, а у 2016 р. по відношенню до показника 2015 р. кількість ЕЕРПЕ знизилась на 9,58%, водночас кількість ЛРПЕ підвищилась на 5,75% проілюструвавши максимальне процентне значення у досліджуваній групі за п’ятирічний термін спостереження.

Середній вік хворих становив 64,40± 6,57 р.: мінімальний - 46, а максимальний - 85 р. (рис. 5).

Медіана ваги хворих групи 2 становила 84 [76;93] кг, а медіана загального ПСА 11,23 [7,89; 17,27] нг/мл. Медіана об’єму ПЗ становила 49 [35,38; 65,40] см3, розподіл хворих групи 2 за об’ємом ПЗ (рис. 6).

Середня доля ПЗ більше 1 см виявлена у 98 (37,55%) прооперованих хворих, при цьому медіана об’єму залишкової сечі становила 50,75 [23; 86,7] мл.

У 46 (17,62%) хворих до виконання ЕРПЕ проводили неоад’ювантну терапію. Зимою перенесли ЕРПЕ 63 (24,14%), весною 76 (29,12%), влітку 44 (16,86%), а восени 78 (29,89%) хворих групи 2.

Інфекційні ускладнення виникли у 9 (9,09%) та 23 (8,81%), кардіоцеребропульмональні у 4 (4,04%) та 3 (1,15%), неврологічні у 1 (1,01%) та 3 (1,15%) у хворих груп 1 та 2 відповідно, а гастроінтестінальні - тільки у 4 (1,53%) пацієнтів групи 2. Нижче більш детально продемонстровано негенітоуринарні ускладнення РПЕ у досліджуваних когортах хворих.

Інфекційні ускладнення. Гострим орхоепі-дидимітом (Clavien II) у ранньому п/о періоді хворіли 1 (1,01%) та 5 (1,92%) пацієнтів відповідно для груп 1 та 2 (p=1,000). У групі 1 це ускладнення виникло у хворого із сумарним об’ємом інтраопераційної крововтрати близько 2000 мл після виконання ПРПЕ (2013 р.), з приводу значної крововтрати йому ж проводили гемотрансфузійну терапію, а час п/о катетеризації СМ склав 12 діб. У групі 2 таке ускладнення у 1 (0,38%) випадку асоціювалось із необ-хідністю рекатетеризації СМ, обумовленої явищами негерметичності везико-уретрального анастомозу (ВУА) після видалення інтраопераційно встановленого уретрального катетера (ЕЕРПЕ, 2015 р.), ще у 1 (0,38%) пацієнта орхоепідидиміт виник супутньо із явищами п/о сим-фізиту (ЕЕРПЕ, 2016 р.), у 1 (0,38%) із орхо-епідидимітом в п/о періоді відмічали явища вираженого нетримання сечі (НС), з приводу якого пацієнт був неодноразово оперований при повторних госпіталізаціях до клініки (див. нижче). Ще у 1 (0,38%) хворого орхоепідидиміт виник на тлі пролонгованої катетеризації сечового міхура (СМ), а після видалення уретрального катетера спостерігалися явища помірного НС. Лише у 1 (0,38%) пацієнта групи 2 п/о орхоепідидиміт був єдиним зафіксованим ускладненням після виконання РПЕ (ЕЕРПЕ, 2015 р.). Усі пацієнти отримували комплексну антибактеріальну, антиагрегантну та антифлогіс-тичну терапію у поєднанні із носінням сус- пензорію калитки, жоден з них не потребував оперативного лікування з приводу орхоепідидиміту.

Окремо потрібно відмітити, що у всіх хворих групи 2 та у єдиного пацієнта групи 1 з орхоепідидимітом, за даними п/о патолого-гістологічного заключення (ПГЗ), виявлені ознаки простатиту. З них один (0,38%) пацієнт групи 2 не мав ознак пухлинного враження ПЗ за даними п/о ПГЗ, а отже, класифікувався як pT0. Таким чином, подальшого вивчення потребує взаємозв’язок супутньої наявності гістологічно верифікованого простатиту із виникненням орхоепідидиміту у хворих, які були прооперовані в об’ємі РПЕ.

У групі 2 у 4 (1,53%) хворих п/о період ускладнився симфізитом, з них у одного (0,38%) після ЕЕРПЕ (2016 р.) в поєднанні із явищами орхоепідидиміту, та був купований консервативно (Clavien II), у 2 (0,77%) хворих (ЕЕРПЕ, 2013 та 2014 рр.) - у поєднанні із гострим циститом, які були куповані консервативно (Clavien II). У обох хворих були присутні явища п/о НС, оперативну корекцію яких пацієнту, що переніс ЕЕРПЕ у 2013 р., проводили при наступних госпіталізаціях до клініки. Ще у одного (0,38%) хворого (ЕЕРПЕ, 2014 р.) групи 2 п/о симфізит поєднувався з подальшим утворенням сечової нориці, а також хронічним циститом. Норицю було ліквідовано з використанням комплексу консервативних лікувальних заходів при повторній госпіталізації (Clavien II). Усі хворі, перебіг п/о періоду у яких ускладнився симфізитом за даними п/о ПГЗ, мали верифікований локалізований РПЗ. Варто зазначити, що з 4 пацієнтів групи 2, у яких було виявлено п/о симфізит, у 3 за даними п/о ПГЗ визначено наявність супутнього простатиту, в тому числі у 1 із явищами мікроабсцедування - гнійний простатит на тлі супутньої залозистої гіперплазії ПЗ. Таким чином, для перевірки можливого взаємозв’язку виникнення п/о симфізиту та наявності гістологічно верифікованого простатиту потрібно подальше вивчення даного питання. У групі 1 утворення п/о симфізитів не було, незважаючи на це, статистично значущої різниці у кількості п/о симфізиту в досліджуваних групах не виявлено (p=0,579).

Одному (0,38%) пацієнту групи 2 у ранньому п/о періоді (ЛРПЕ, 2015 р.) виконано стентування нирки з приводу загострення хронічного пієлонефриту та формування карбункулу (Clavien IIIb). У групі 1 таких ускладнень зафіксовано не було (p=1,000).

Ускладнення РПЕ у формі п/о циститів спостерігали у 4 (4,04%) та у 8 (3,07%) випадках відповідно у групах 1 та 2. Лікування цього ускладнення включало в себе комплекс консервативних заходів та антибактеріальну терапію, жодному з пацієнтів хірургічне лікування не проводили (Clavien II). Статистично значущої відмінності у кількості даного ускладнення в групах 1 та 2 не виявлено (p=0,743).

У 1 (0,38%) хворого групи 2 після виконання ЕЕРПЕ (2016 р.) у ранньому п/о періоді виникло нагноєння троакарного доступу на тлі прийому антибактеріальних препаратів, з приводу чого п/о рану було дреновано під час перев’язки (Clavien I). Слід зазначити, що до проведення РПЕ йому ж з приводу гострої затримки сечовипускання, було встановлено цистостомічний дренаж, наявність якого могла стати причиною посиленої бактеріальної інконтамінації шкірних покривів передньої черевної стінки, що і призвело до інфікування п/о рани. Сумарний об’єм крововтрати при виконанні ЕЕРПЕ у даного пацієнта було оцінено у 1000 мл, з приводу чого проводили трансфузію компонентів крові. Уретральний катетер видалили на 16-ту добу п/о періоду, після цього у пацієнта виникли явища п/о НС. У групі порівняння нагноєння п/о рани не виявлено (p=1,000).

У групі 1 зафіксовано 2 (2,02%) випадки гострого пієлонефриту після виконання РПЕ. У 1 (1,01%) хворого (ПРПЕ, 2015 р.) гострий пієлонефрит розвинувся на тлі стриктури ВУА та явищ п/о НС. У нього ж після проведення ПРПЕ виникли явища негерметичності ВУА, що компенсувалось витримуванням тазового дренажу протягом близько 1 міс. після операції. Пацієнт госпіталізувався до клініки повторно з метою видалення дренажу. У іншого (1,01%) хворого (ПРПЕ, 2012 р.) виник гострий висхідний пієлонефрит подвоєної правої нирки, під час проведення ПРПЕ пацієнту також проводили цистолітоекстракцію. Вірогідно, наявність конкременту СМ стала причиною інфікування сечови-дільної системи та наступного розвитку пієлонефриту. Обидва випадки гострого пієлонефриту у групі 1 були куповані медикаментозно (Clavien II). У групі 2 виявлено 3 (1,15%) хворих із гострим пієлонефритом в якості ускладнення ЕРПЕ. У 1 (0,38%) хворого (ЕЕРПЕ, 2016 р.) виник гострий пієлонефрит, який було куповано медикаментозно із пролонгованим дренуванням СМ з метою попередження можливого рефлюксу сечі: уретральний катетер було видалено на 13-ту добу п/о періоду (Clavien II). Ще 1 (0,38%) хворий (ЕЕРПЕ, 2015 р.) з обтяженим супутньою патологією анамнезом (ішемічна хвороба серця (ІХС), артеріальна гіпертерзія (АГ), цукровий діабет II типу в ст. субкомпенсації) був повторно госпіталізований до клініки з явищами гострого пієлоциститу, які було куповано шляхом використання антибактеріальної, інфузійної та спазмолітичної терапії з корекцією рівня глікемії крові (Clavien II). Ще у 1 (0,38%) хворого (ЕЕРПЕ виконана у 2013 р.) виник гострий висхідний пієлонефрит, спричинений сечоміхурово-сечовідним рефлюксом, у нього ж було діагностовано НС та явища периферичної нейропатії, пієлонефрит куповано консервативно (Clavien II). Статистично значущої міжгрупової відмінності у виникненні пієлонефриту для груп 1 та 2 виявлено не було (p=0,618).

У 2 (2,02%) хворих групи 1 та ще у 1 (0,38%) групи 2 у п/о періоді було виявлено ознаки тазової лімфаденопатії (p=0,185). У 1 (1,01%; ПРПЕ, 2012 р.) було виконано відкриту пахову лімфаденектомію 2 збільшених лімфовузлів з використанням загального знечулення (Clavien IIIb), заключення п/о ПГЗ «Гіперплазія лімфоїдних фолікулів, осередковий склероз. Метастази не виявлені», цьому ж хворому у 2014 р. проводили інцизійну біопсію збільшених пахових лімфатичних вузлів, за даними ПГЗ пухлинне ураження також було відсутнім. Ще 1 хворому групи 1 (1,01%) у п/о періоді (ПРПЕ, 2014 р.) виконували інцизійну біопсію збільшеного пахового лімфатичного вузла (Clavien IIIa), за даними ПГЗ ознак пухлинного враження виявлено не було, а загальний простатспецифічний антиген на момент повторної госпіталізації становив 0,004 нг/мл. У групі 2 одному (0,38%) пацієнту (ЕЕРПЕ, 2013 р.) виконували ексци-зійну біопсію пахових лімфатичних вузлів справа із використанням в/в знечулення: за даними ПГЗ пухлинного ураження лімфатичних вузлів виявлено не було (Clavien IIIb).

Неврологічні ускладнення. У 1 (1,01%) хворого групи 1 (ПРПЕ, 2012 р.) виникла нейропатія сідничного нерва. Пацієнт скаржився на слабкість та парестезії у нижній кінцівці. Дане ускладнення було верифіковано на консультації невропатолога у ранньому п/о періоді і куповане консервативно з використанням полівітамін-них комплексів та нейропротекторних препа-ратів (Clavien I). У групі 2 задокументовано один (0,38%) випадок периферичної нейропатії у формі попереково-крижової радикулопатії (ЕЕРПЕ, 2013 р.), ускладнення було ліквідовано консервативно (Clavien I). Також у 2 (0,77%) хворих групи 2 (ЛРПЕ, 2013 та 2014 рр.) мало місце специфічне для лапароскопічних хірургіч-них втручань ускладнення - френікус-синд- ром (Clavien I). Хворі скаржились на біль у підреберних ділянках, що іррадіював до поверхні юкстамедіального плеча, важкість глибокого вдиху та нападоподібну гикавку. Статистично значущої відмінності у кількості неврологічних ускладнень у групах 1 та 2 виявлено не було (p=1,000). Жодне неврологічне ускладнення не потребувало хірургічної корекції надалі.

Гастроінтестінальні ускладнення. У групі 1 гастроінтестінальних ускладнень не було, а у групі 2 такі були виявлені у 4 (1,53%) пацієнтів, нижче наведено короткий опис даних клінічних випадків. У 1 (0,38%) хворого (ЕЕРПЕ, 2015 р.) виникла тонкокишкова нориця (яка, вірогідно, була сприченена перфорацією стінки кишки), з діагностичною метою пацієнту спочатку було виконано лапароскопічну ревізію, а потім ліквідацію тонкокишкової нориці з лапаротомного доступу (Clavien IIIb). Ще у 1 (0,38%) пацієнта (ЕЕРПЕ, 2016 р.) мала розвиток кишкова непрохідність з наступним формуванням виразки товстого кишківника та перитоніту, з приводу чого хворому було проведено лапаротомію, ре-візію органів черевної порожнини з подальшим відновленням цілісності кишківника (Clavien IIIb). У іншого (0,38%) хворого (ЛРПЕ, 2013 р.) після проведення ЕРПЕ утворилась прямокишкова сечова нориця, з приводу чого пацієнту було виконано сигмостомію з ушиванням нориці прямої кишки (Clavien IIIb). Ще у 1 (0,38%) пацієнта групи 2 після проведення ЕЕРПЕ (2013 р.) у ранньому п/о періоді виникла урогематома малого таза та прямокишкова сечова нориця з активним виділенням сечі через пряму кишку: спочатку хворому виконувалась ре-візія органів малого таза, дренування урогематоми, інтубація обох сечоводів та цистостомія, але на 5-ту добу п/о періоду після даної операції у хворого було відмічено виділення калових мас через цистостомічний дренаж, з приводу чого хворий був повторно оперований в об’ємі відкритої сигмостомії (Clavien IIIb). Слід зазначити, що через декілька місяців у цього ж хворого було відмічено рецидив прямокишкової сечової нориці як клінічно, так і шляхом проведення уретроцистоскопії, після чого пацієнту було виконано трансперинеальне ушивання прямокишкової сечової нориці. Таким чином, у даного хворого мала місце рецидивна сечоміхурово-прямокишкова нориця. Статистично значущої відмінності за кількістю гастроінтестінальних ускладнень у групах 1 та 2 виявлено не було (p=0,579). Проте слід зазначити, що подальше накопичення клінічного матеріалу може призвес-ти до виявлення такої через збільшення загальної кількості спостережень. Дана гіпотеза потребує перевірки при подальшому вивченні цього питання.

Кардіоцеребропульмональна група. У 3 (3,03%) пацієнтів групи 1 після виконання ПРПЕ (2012, 2013 та 2014 рр.) виникли явища пневмонії, в усіх хворих дане ускладнення потребувало корекції та/або посилення антибактеріальної терапії та пролонгованого перебування хворих у стаціонарі (Clavien II). Після видалення уретрального катетера та відновлення самостійного сечовипускання (лише у одного хворого відмічали явища п/о НС) пацієнти перебували у стаціонарі ще 8, 6 та 10 діб відповідно для ПРПЕ, виконаних у 2012, 2013 і 2014 рр. Останній хворий перебував у відділенні довше інших, вірогідно, через те, що плевропневмонія у нього виникла та була діагностована на 12-ту добу п/о періоду. Жоден із вищезгаданих пацієнтів не потребував лікування з приводу даного ускладнення у відділенні інтенсивної терапії та реанімації. Слід зазначити, що у групі 2 дане ускладнення не реєстрували, вірогідно, це пов’язано із більш ранньою активізацією хворих після проведення ЕРПЕ. Виявлено статистично значуще збільшення кількості хворих, у яких п/о період ускладнився пневмонією у групі 1 по відношенню до групи 2 (p=0,020).

У 1 (1,01%) хворого після виконання ПРПЕ (2016 р.) на 18-ту добу п/о періоду виникла тромбоемболія легеневої артерії (ТЕЛА), яка стала причиною смерті пацієнта (Clavien V). В анамнезі у цього пацієнта присутні дані про наявність АГ та виразкової хвороби шлунка в ст. ремісії. Потрібно окремо зазначити, що видалення уретрального катетера до моменту смерті хворого не відбувалось, встановити причини цього із даних, наведених у МКСХ, не вдалось. У 1 (0,38%) хворого групи 2 після виконання ЕЕРПЕ (2014 р.) (в анамнезі ІХС, АГ, наявність ви- разкової хвороби шлунка у ст. ремісії та кіст обох нирок) виник гострий коронарний синдром - це потребувало переводу пацієнта до кардіореанімаційного відділення (Clavien IV) про-фільної лікувальної установи. У іншого (0,38%) хворого (ЕЕРПЕ 2016 р.) виник гострий тромбофлебіт поверхневих вен обох нижніх кінцівок, лікування цього ускладнення проводили консервативно (Clavien II).

На 2-гу добу п/о періоду помер 1 (0,38%) пацієнт (ЕЕРПЕ, 2016 р.), причина смерті - гост-ра серцево-судинна недостатність, яка клінічно була обумовлена ТЕЛА (Clavien V). У даного хворого в анамнезі відмічали ІХС, АГ, порушення ритму серця та цукровий діабет II типу. Патологоанатомічне дослідження трупу хворого не проводилось у зв’язку із відмовою родичів померлого, що підтверджено документально.

Незважаючи на виявлення статистично значущого збільшення кількості пневмоній у ранньому п/о періоді в групі 1 по відношенню до групи 2, загальна кількість кардіоцеребропульмональних ускладнень у групах 1 та 2 статистично значуще не відрізнялась (p=0,094). Фактичне збільшення кількості випадків кар-діоцеребропульмональних ускладнень у групі 1 по відношенню до групи 2 (4,04% vs 1,15%), вірогідно, пояснюється вищою травматичністю створення «відкритого» доступу до позадулонного простору, а також більш тривалим часом суворого ліжкового режиму - ці фактори підвищують профлогестантну, проконгестантну та тромбогенну спрямованість змін системного гомеостазу прооперованого в об’ємі ПРПЕ хворого. Враховуючи отриманий після використання точного критерію Фішера рівень статистичної значущості p, можна припустити можливість відкидання нульової гіпотези при збільшенні числа спостережень при подальшому надбанні досвіду виконання РПЕ у клініці.

Дані про ускладнення інших груп наведено в табл 1.

У табл. 2 проілюстровано розподіл зафіксованих у хворих досліджуваних груп негеніто-уринарних ускладнень у відповідності із класи-фікацією Clavien Dindo та їх частотна характеристика (табл. 2).

Як видно із табл. 2 лише кардіоцеребропульмональні ускладнення служили причиною ранньої внутрішньолікарняної смерті хворих в обох групах (випадки Clavien V), а гастроінтестінальні були представлені тільки ускладненнями Clavien IIIb і виникли лише у групі ЕРПЕ. Неврологічна група - це поодинокі, не важкі відхилення від нормального перебігу протікання п/о періоду, що не потребували хірургічної корекції надалі (Clavien I). Найбільш чисельною із негенітоуринарних ускладнень була інфек-ційна група, при цьому в ній зустрічались ускладнення I, II, IIIa та IIIb ступенів тяжкості за Clavien-Dindo.

Результати морфологічного дослідження видаленого в результаті РПЕ органокомплексу були продемонстровані у нашій попередній роботі [11], на тепер лише коротко вкажемо, що міжгрупової статистично значущої відмінності у розподілі хворих за патологічною стадією або значенням сумарного індексу Глісона виявлено не було. При цьому процент відсутності РПЗ за післяопераційним ПГЗ у групі 1 складав 3,03%, а у групі 2 - 3,07%, частота таких випадків узгоджується із результатами інших досліджень [20].

Висновки

Ускладнення кардіоцеребропульмональної групи стали єдиною причиною ранньої внутріш-ньолікарняної летальності хворих, що перенесли радикальне хірургічне лікування локалізованого раку передміхурової залози протягом п’ятирічного періоду в умовах клініки.

Неврологічні ускладнення представлені поодинокими відхиленнями від нормального перебігу протікання п/о періоду I ступеня тяжкості за класифікацією Clavien-Dindo.

Усі випадки виникнення гастроінтестінальних ускладнень у ранньому післяопераційному періоді потребували хірургічної корекції, однак такі зустрічались епізодично.

Подальшого вивчення потребує взаємозв’язок супутньої наявності простатиту за даними ПГЗ та виникнення деяких інфекційних ускладнень РПЕ незалежно від конкретної методики РПЕ.