Н.О. Сайдакова, О.В. Шуляк, С.П. Дмитришин, В.М. Шило, Я.М. Мельничук, Г.Є. Кононова

Хронічний пієлонефрит: динаміка розповсюдженості, показників надання спеціалізованої допомоги хворим у столиці та Україні

Вступ. Дана робота присвячена хронічному пієлонефриту і є продовженням двох попередніх публікацій за різними нозологічними формами (доброякісна гіперплазія передміхурової залози, сечокам’яна хвороба), у яких одна особливість - бажання висвітлити епідеміологічні аспекти найбільш поширених та суттєвих з медико-соціальної точки зору патологій, що мають місце в мегаполісі, а саме в столиці України м. Києві, в порівнянні із загальноук-раїнськими процесами [5, 6].

Урологічній спільноті добре відомі положення, що підтверджують актуальність різнобіч-них проблемних питань хронічного пієлонеф-риту (ХПН), які й обумовлюють чисельну кількість публікацій [9, 14]. Як саме часте за- хворювання нирок, ХПН становить серйозну за-грозу для здоров’я своєю схильністю до рецидування, здатністю ускладнювати та обтяжувати перебіг практично усіх інфекційно-запальних хвороб різних органів і систем та призводити, в кінцевому результаті, не лише до тимчасової, але й стійкої втрати працездатності, негативно змінювати якість життя [1, 11, 13]. Безумовно, прогноз перебігу суттєво відрізняється в залежності від форм захворювання, проте варто ще раз нагадати, що воно є причиною нефректомій, доля якої серед них за роками складає 5-7% [8]. Крім того, з часом ХПН призводить до хронічної ниркової недостатності (через 10 років у 47,8% пацієнтів) [2, 7, 12], а звідси до інвалідності, смерті [3, 4, 10].

За таких умов, володіння інформацією щодо динаміки захворюваності, поширеності патології стає значним аргументом підвищення уваги до раннього її виявлення та своєчасного адекватного лікування зазначеного контингенту хворих. Власне, вищевикладене мотивувало виконання дослідження, обµрунтувало його мету і вибір столиці, інфраструктура якої, в тому числі за медичним забезпеченням, є цілком достатньою.

Мета дослідження: виявити особливості динаміки захворюваності, поширеності хронічного пієлонефриту серед різних верств дорослого населення м. Києва відносно змін процесів у цілому по Україні та визначити проблемні питання щодо покращення якості надання спеціалізованої допомоги, зважаючи на основні показники полі-клінічної та стаціонарної допомоги.

Матеріали і методи дослідження. У роботі використані дані офіційної статистики за 2011- 2016 роки (ф. ф. № 12, 20). Аналізу піддані показники (абсолютні, інтенсивні в розрахунку на 100 тис. населення) захворюваності, поширеності хронічного пієлонефриту серед різних вікових груп дорослого населення м. Києва та України в цілому, а також основні показники надання поліклінічної та стаціонарної допомоги хворим з вказаною патологією. Період вивчення обµрунтований можливістю співставлення відповідних даних у динаміці за три роки періоду цілісності території України з трьома наступними без АРК та м. Севастополя, а також частин територій Донецької і Луганської областей, з відомих причин. Згідно з метою роботи увага акцентувалась на тенденції змін процесів у столиці в аспекті їх особливостей в цілому по Україні. Для цього був задіяний аналітико-синтетичний, порівняльний аналізи. Використана система показників: абсолютний приріст (зменшення), темп приросту (зменшення). У разі необхідності, доведення достовірності відмінності величин, що порівнювались, залучався критерій Стьюдента.

Результати та їх обговорення. У 2016 році на обліку в Україні перебувало 548 372 хворих на хронічний пієлонефрит (ХПН), їх кількість була практично такою як і три роки поспіль (549 585). Подібна ситуація спостерігалась у 2011 - 2013 рр., а саме: нараховувалось 624 955 та 628 652 (відповідно). Логічна різниця за роками, з відомих причин, перебувала в межах 75 - 80 тис. хворих. На хворих столиці в перші три роки припадало 4,4 - 4,6%, у наступні - 5,0 - 5,2%. Тобто, у 2016 р. в м. Києві був зареєстрований 27 821 хворий; між роками різниця не перевищувала 1000 випадків. Варто зазначити, що в Україні більша їх половина перебувала у працездатному віці (у 2011 р. - 56,3%, у 2016 р. - 53,2%), тоді як в столиці, навпаки, у пенсійному віці - 55,7% та 54,7% відповідно. Оскільки питома вага останніх менша в структурі населення країни і, зокрема, столиці (наприклад у 2016 р. - 27,3% та 29,8% по країні), можна припустити частоту їх звернень за медичною допомогою. Проте, абсолютні величини не дають точну інформацію; її подамо за результатами аналізу рівнів поширеності ХПН (на 100 тис. відповідного населення), яку прокоментуємо нижче. Зауважимо, що для зручності будемо надалі посилатися тільки на величини показника. Динаміка даних з урахуванням повікових груп населення наочно представлена на рис. 1.

За даними рис. 1 чітко простежуються відмінності як, за величинами показників поширеності ХПН, так і за їхньою динамікою в столиці відносно загальноукраїнських. Передусім, звертає на себе увагу той факт, що за роки ви-вчення рівень поширеності ХПН в столиці менший, ніж у цілому по Україні. Крім того, серед непрацездатних він у 3-4 рази вищий у м. Києві та 2 рази в країні, ніж серед працездатних. Далі відмітимо загальну особливість, яка цілком природно стосується динаміки показників по Україні. У зв’язку з територіальними змінами в період 2013-2014 рр. спостерігалось зменшення рівня поширеності як серед усього дорослого населення (на 7,5%), так і серед працездатної (на 5,5%) та непрацездатної (на 8,0%) частини. Зазначене служить додатковим підтвердженням необхідності виділення двох періодів (по три роки), щоб визначитись у загальному характері змін процесів, що відбуваються. Більшою мірою вони появилися в розрізі повікових груп. Так, першому з періодів притаманно зростання поширеності ХПН серед дорослого населення України (на 1,2%) за рахунок осіб старше праце-здатного віку (на 1,1%) і практичної стабілізації рівня серед працездатного. Тоді як для столиці приріст показника (на 2,1% серед всього дорослого населення) відбувався, навпаки, за рахунок осіб працездатного віку (на 2,6%) на тлі зменшення (на 2,0%) - серед тих, хто перебував у пенсійному віці. Для другого періоду загальний принцип тенденції для України зберігся, змінилась при цьому їх інтенсивність. Уповільненим темп зростання був серед дорослої (на 0,7%), зокрема пенсійної його категорії (на 0,5%), намітилась тенденція до зменшення поширеності серед працездатних (на 0,6%). Зміни показників за той же час у м. Києві проявилися суттєвим зменшенням поширеності із перевагою серед непрацездатного віку (на 5,7% проти 3,5% працездатного). Якщо оцінювати динаміку за 6 років, то в підсумку на тлі мінливості показників за роками виявляється важлива особливість. Вона полягає в тому, що в столиці спостерігається приріст (на 5,3%) хворих у працездатному віці і зменшенням - у пенсійному.

Серед загальної чисельності зареєстрованих хворих на ХПН кількість з вперше встановленим діагнозом зменшується по Україні з роками; а саме: за перші три роки (2011-2013 рр.) на 2,8% до 52 516 осіб, за другі (2014-2016 рр.) на 0,8% до 44 615 осіб, значним воно було з 2013 до 2014 року (серед усього дорослого населення на 7,3%, працездатного - на 5,8%, пенсійного - на 10,2%). Інша картина мала місце в столиці, де, навпаки, чисельність випадків зростала. Так, за вказаними вище періодами на 5,0% в кожний, у 2011 р. - їх було 2093, у 2013 р. - 2189, у 2016 р. - 2158 осіб. Варто вказати на ще одну особливість. В Україні серед вперше виявлених хворих у середньому на осіб працездатного віку припадало 66,4±0,6%, тоді як у м. Києві - 50,2±2,1%.

На рис. 2 подані рівні захворюваності на ХПН за роками вивчення у м. Києві та середньо-українські з урахуванням вікових груп насе- лення.

При аналізі наведених на рис. 2 даних звертають на себе увагу наступні положення. Так, показники серед дорослого населення столиці менші, ніж по Україні, особливо серед праце-здатного віку (у 2 рази), тоді як серед старше працездатного, навпаки, вищі. Простежується вже відмічене, обумовлене об’єктивною ситуацією, зменшення показників у 2014 році і мінливість їх в останні три роки в цілому по країні. Останнє певною мірою належить до рівнів захворюваності осіб пенсійного віку в столиці. За допомогою темпів приросту (зменшення) їх величин стало можливим чіткіше визначитись у характері динаміки процесів, особливо в порівняльному аспекті з поширеністю (рис. 3, 4).

Як видно з рис. 4, для столиці характерним є ріст захворюваності, який інтенсивніший в останні три роки (2014-2016 рр.) і суттєвіший серед непрацездатної категорії населення. У результаті конкретні показники у 2016 р. становили: серед дорослого населення - 91,7, працездатного - 60,7, непрацездатного - 166,5, проти 87,6; 59,2 та 160,3 у 2014 р. відповідно. В Україні повсюдне зменшення проявляється сповільненням його в останні три роки. Так, у 2016 р. показники становили - серед усього дорослого населення - 127,6, працездатного - 118,1 і старше працездатного - 151,5 проти 127,4; 119,3 та 150,5 відповідно у 2014 році. Крім того, за даними рис. 3 та 4 видно, що темп приросту захворюваності в м. Києві вищий за поширеність, яка в 2014-2016 рр. має навіть протилежний характер, що насторожує і ставить суттєві питання перед закладами охорони здоров’я та урологічною службою, зокрема. Можна пояснити цей факт позитивними результатами лікування. Разом з тим, потрібно не залишати поза увагою не звернення за медичною допомогою в силу нинішніх соціально-економічних умов, що зменшують можливості, особливо осіб старше працездатного віку. Опосередкованим підтвердженням чого є дані охоплення диспансерним спостереженням, які подані на рис. 5.

У м. Києві, де існує розвинута урологічна мережа ЛПЗ, відсоток таких випадків ледь перевищує 50%, що значно менше, ніж у цілому по Україні (77,4%), який також не можна визнати достатнім.

З роками повсюдно скорочується кількість госпіталізованих, спричинених ХПН. У 2011- 2013 роках темп його в Україні суттєво перевищував той, що мав місце в м. Києві (на 2,4% проти 0,4% відповідно); у 2013 р. на стаціонарному лікуванні перебувало 42 653 в Україні та 897 хворих в м. Києві. У наступні три роки зменшення випадків госпіталізації виразнішим було в столиці (на 7,8% проти 6,1% в Україні) і у 2016 р. їх було 34 075 та 830 відповідно. Середня тривалість лікування в стаціонарних умовах по Україні коливалась у межах 10,8-11,3 дня, по м. Києву - 10,9-11,4 дня, у середньому становила 11,1±0,1 та 11,4±0,3 дня відповідно. У цьому контексті цікавим є порівняння із середнім числом дня перебування хворого на урологічному ліжку, яке суттєво (на 10-30%) менше, ніж у випадках ХПН. Такою є й летальність. На урологічних ліжках в цілому по країні, наприклад, у 2015, 2016 рр., вона становила 0,22 та 0,23% відповідно, у столиці - 0,08 та 0,07% відповідно. При стаціонарному обслуговуванні хворих на камені нирок та сечоводів - 0,21 та 0,22 і 0,26 та 0,29 відповідно, тоді як при ХПН досягала 1,26 і 1,51 та 5,82 і 6,0% відповідно по країні та м. Києву. Динаміка летальності хворих на ХПН подана на рис. 6.

За даними рис. 6 видно, що показники летальності в столиці в 3-4 рази вищі за середньо-українські і мають виражену тенденцію до зростання. Так, у 2016 р. він досяг 6,0% і був удвічі більшим, ніж 6 років поспіль. Подібна тенденція спостерігається й по Україні, проте приріст показників не перевищував 48%. Виявлені дані, безумовно, потребують ретельного вивчення причин, проведення експертної оцінки якості діагностики та лікування. Адже важко пояснити цей факт лише недостатнім диспансерним спостереженням. Оскільки, наприклад, при СКХ показники летальності на багато нижчі, а відсоток охоплення активним наглядом навіть менший, ніж при ХПН (46,8% та 45,4% у 2015 та 2016 роках відповідно). До того ж питома вага нефректомій, спричинених запальними хворобами нирок, зменшилась удвічі в останні три роки (1,2% у 2016 р.). Водночас у цілому по країні вона після зменшення на 17,0% до 5,8% у 2014 р. продовжує триматися в межах 5,0-5,4%.

Таким чином, у ході дослідження виявлені особливості поширеності та захворюваності на ХПН дорослого населення м. Києва порівняно із загальноукраїнськими показниками. Встановлено, що вони практично в усі роки спостереження нижчі за останні. Приріст поширеності в перші три роки інтенсивнішим був у столиці і відбувався за рахунок осіб працездатного віку, тоді як в Україні - непрацездатного. В останні три роки (2014-2016 рр.) зменшення рівня в м. Києві було суттєвішим серед осіб пенсійного віку. Характер динаміки в Україні зберігся, хоча й уповільнився. У результаті за 6 років у м. Києві спостерігався приріст (на 5,3%) хворих з даною патологією в працездатному віці. Зростання за-хворюваності в столиці інтенсивнішим було в 2014-2016 рр., особливо серед осіб пенсійного віку, тоді як в Україні, навпаки, мало місце повсюдне зменшення рівня, що уповільнюється з роками. Простежена негативна динаміка показників надання спеціалізованої допомоги (низький відсоток охоплення диспансерним спостереженням, висока летальність, яка зростає з часом) потребує вивчення причин і ставить перед органами охорони здоров’я та урологічною службою проблемні питання.

Висновки

1.Рівень поширеності ХПН серед різних вікових груп дорослого населення м. Києва усі роки спостереження нижчий за середньоукраїн-ський, серед осіб пенсійного віку показники вищі, ніж серед працездатного в 3-4 рази та в 2 рази в Україні; в результаті у 2016 р. конкретні дані наступні: в м. Києві серед дорослого населення - 1181,9, працездатного - 737,5, старше працездатного - 2260,7, в Україні - 1567,8; 1186,5; 2398,2 відповідно (на 100 тис.).

2.Динаміка поширеності патології в м. Києві проявилася зростанням серед дорослого населення (на 2,1%) за рахунок осіб праце-здатного віку (на 2,6%) при зменшенні (на 2,0%) серед непрацездатних у перші три роки (2011-2013 рр.), яке в наступні змінилося повсюдним її зменшенням і суттєвішим воно було серед останніх (на 5,7% проти 3,5% працездатного); в результаті за шість років у столиці відбувся приріст (на 5,3%) хворих у працездатному віці і зменшення (на 14,3%) в пенсійному.

3.Динаміка поширеності ХПН в Україні в перші три роки (2011-2013 рр.) відрізнялась від такої в м. Києві і проявилася не лишеу менш інтенсивному прирості випадків (на 1,2%) серед дорослого населення, але й за рахунок осіб старше працездатного віку (на 1,1%) при стабі-лізації в працездатному, в наступні - значна тенденція збереглася при нижчій інтенсивності (на 0,7% та 0,5% відповідно).

4.Кількість випадків з вперше встановленим діагнозом ХПН в цілому по Україні стає меншою (на 2,8% та 0,8% за періодами) і у 2016 р. становила 44 615 осіб, тоді як в м. Києві зросла на 5,0% у кожному із періодів до 2158 осіб у 2016 р.; серед них на осіб працездатного віку припадало 66,4±2,1% відповідно.

5.Рівні захворюваності в м. Києві нижчі за середньоукраїнські, особливо серед праце- здатного віку (у 2 рази) і, навпаки, вищі серед старше працездатного; разом з тим, за періодами спостерігається зростання показників більшою мірою серед непрацездатних; водночас у цілому по Україні повсюдне зменшення захворюваності, навпаки, уповільнішало; в результаті у 2016 р. конкретні величини показників дорівнювали в столиці: серед дорослого населення - 91,7, працездатного - 60,7, непрацездатного - 166,5, в Україні - 127,6; 118,1 та 151,5 відповідно (на 100 тис.).

6.Диспансерним спостереженням охоплено 53% хворих на ХПН в м. Києві та 77,4% в Україні, особливостей змін у динаміці не простежується. Повсюдне зменшення госпіталізованих інтенсивнішим було в 2011-2013 рр. по Україні (на 2,4% проти 0,4% у м. Києві), у 2014- 2016 рр., навпаки, а саме на 7,8% у м. Києві та 6,1% по Україні; у результаті у 2016 р. їх було 830 та 3405 відповідно; середня тривалість перебування при незначних коливаннях дорівнювала 11,4±0,1 та 11,1±0,1 дня відповідно.

7.Показники летальності високі і повсюдно зростають; по Україні у цілому у 2015, 2016 рр. становили - 1,26% та 1,51%, на урологічних ліжках - 0,22% та 0,23% відповідно, у м. Києві вони у 3-4 рази вищі і досягають 5,82% та 6,0% відповідно. Водночас, питома вага нефректомій, спричинених ХПН, зменшилась за 6 років удвічі у м. Києві до 1,2%, по Україні з 7,0% до 5,4%.