О.І. Яцина

Якість життя жінок в її взаємозв’язку із поширеністю розладів сечовипускання в Україні

Вступ. Якість життя, як багатоаспектне поняття, досить давно широкомасштабно увійшло в суспільство і може бути пов’язане практично із усіма сферами його діяльності та державної політики [8, 9, 11]. Особливе значення вона має при оцінці соціальних умов проживання, а впродовж останніх десяти років прийнята за стандартний компонент досліджень, спрямованих на вивчення стану здоров’я населення [4, 10, 13]. Тобто, якість життя на сьогодні належить до основних критеріїв, за якими характеризується діяльність медичної допомоги. За своєю вагоміс-тю вона не поступається загальновідомим кількісним показникам, доповнюючи їх можливістю володіти відомостями щодо ступеня задоволеності окремими видами її надання та причинами незадоволеності з боку отримувачів [2, 6, 14]. Стає очевидним тісний взаємозв’язок між якістю життя (ЯЖ) пацієнтів та якістю медичної допомоги, за якою вони звертаються з будь-якого приводу незалежно. У важливій справі розв’язання актуальної проблеми підвищення якості медичного обслуговування для забезпечення задоволеності ним, а звідси й покращення якості життя населення, належить соціологіч-ним дослідженням. За їх допомогою об’єктивні, на основі офіційних статистичних матеріалів, дані результативності окремих служб охорони здоров’я і визначених в них потреб, набувають нового значення з точки зору суб’єктивної інформації і розкриваються широкі можливості удосконалення їх роботи [3, 15]. Найпоширенішою формою реалізації таких досліджень визнано анкетне опитування, а в якості методичної основи - програмно-цільовий підхід. Суб’єктивна оцінка якості життя представляє фактичний та суттєвий чинник ефективності лікувальної діяльності, потреби в ній, у першу чергу, при окремих патологіях. Зазначене обумовлює існування чисельності опитувальників у вигляді анкет, що рекомендовані при тих чи інших нозологічних формах [12, 17]. З метою отримання позитивних змін у стані здоров’я населення за рахунок поліпшення надання медичної допомоги до таких досліджень вдаються, передусім, при поширених та соціально значимих захворюваннях. Варто наголосити, що використання соціологічного опитування дозволяє встановити їх реальну розповсюдженість та ступінь впливовості на ЯЖ контингенту. У цьому ракурсі значне місце належить різновидам розладів сечовипускання у жінок. Їм присвячена велика кількість публікацій [1, 5, 19]. Особливо в останні роки в інформаційних ресурсах простежується єдина позиція стосовно поширеності патології з одночасною відсутністю реальних статистично визначених її масштабів. Представлені варіанти клінічної картини розладів сечовипускання і вказується на відсутність чітких діагностичних критеріїв із раціональними схемами лікування, що сприяє тривалому їх перебігу. Наводяться дані негативного впливу на психо-емоційний стан жінок, який призводить до соціальних, фізіологічних, профе-сійних, сімейних, особистісних проблем і разом значно знижують якість їхнього життя.

Вищевикладене обумовлює актуальність всебічного вивчення розладів сечовипускання у жінок в Україні. Тим більше, що в країні дотепер виконувались фрагментальні роботи з питань діагностики, лікування патології на тлі практично не визначеного стану проблеми як такої в цілому серед жіночого її населення.

Зазначене надзвичайно важливе оскільки сам факт наявності нетримання сечі у кожної жінки, з будь-яким ступенем вираженості, змінює якість її життя, що само по собі не може залишатися поза увагою фахівців.

Таким чином, цілком обµрунтованою є мета даної роботи, яка полягає у визначенні на основі комплексного підходу із залученням офі-ційних та суб’єктивних даних орієнтовано- об’єктивного уявлення щодо частоти розладів сечовипускання у дорослого жіночого населення України із оцінкою характеру їх проявів та впливом на якість життя.

Матеріали і методи дослідження. Особливістю дизайну дослідження став системний підхід, яким передбачено вивчення даних офі-ційної звітності, як об’єктивної його складової, та результатів аналітико-синтетичного аналізу соціологічного опитування, що представляють суб’єктивну складову. Важливим елементом є факт отримання одночасно відповідної інформації за 2016 рік. Прокоментуємо первинний матеріал кожної частини роботи. Акцентуємо увагу, що вперше, за спеціальним замовленням, згідно з програмою щодо складання статистичної звітності ДЗ «Центом медичної статистики МОЗ України» отримані відомості із закладів системи охорони здоров’я МОЗУ відносно частоти нервово-м’язової дисфункції сечового міхура, мимовільного сечовипускання при стресах, енурезу органічного характеру та нетримання сечі не уточнене. Зазначені патології входять до класу хвороб нервової та сечостатевої систем, проте знаходяться за рамками передбаченої офіційної звітності. Безумовно, таку інформацію слід вважати попередньою і, разом з цим, цікавою та важливою, як перший крок до шляху володіння реальним станом проблеми розладів сечовипускання у жінок. Тим більше, що вони були доповнені подібними даними за 2017 рік.

Як відмічалось, друга складова частина дослідження представлена масштабним соціологічним опитуванням, що відбувалось впродовж 2016 року за спеціально розробленою програмою відповідно до плану діяльності Всеукраїн-ської асоціації пластичної та реконструктив- ної хірургії тазового дна. Опитування було анонімне і спрямоване на виявлення як частоти, так і характеру нетримання сечі у жінок 18 і старше років. При цьому за особливостями його прояву та перебігу визначалась ЯЖ. Оцінити за-значений параметр було можливим у зв’язку з тим, що питання розробленої анкети перегукувались із такими, що містяться в офіційно ви-знаному документі «Опитувальник по виявленню нетримання сечі на якість життя» (ICIQ - SF - International Confйrence on Incontinence QuestionnaireShort Form, Международное соглашение по вопросу о недержании мочи), а також «Опроснику по оценке качества жизни при нарушении функций тазового дна». Популяційним дослідженням було охоплено 30 тис. дорослого жіночого населення усіх регіонів в Україні (по 6 тис. анкет для кожного). Для чого, відповідно до вимог, медичні працівники за місцем звернення проводили роз’яснення щодо мети дослідження для отримання інформаційної згоди. Варто вказати на достатньо низьку активність жінок, навіть, за зазначених умов. Зворотного зв’язку не було у 7306 випадках (24,3%). Крім того, 3600 анкет (12%) були вилучені із остаточного їх опрацювання з причини їх недостатньої інформативності. У результаті до аналітико-синтетичного аналізу увійшло 19 094 документи.

Вивченню підлягали абсолютні величини та екстенсивні коефіцієнти. У разі необхідності визначення достовірної відмінності двох порівнювальних сукупностей використовували критерій Стьюдента.

Результати та їх обговорення. За вперше отриманими даними офіційної статистики у 2016 р. в Україні на обліку перебувало 4906 осіб із різновидами розладів сечовипускання, 47,7% з яких (2338) з вперше виявленою патологією. Серед загальної кількості 2033 (41,4%) припадало на нервово-м’язову дисфункцію сечового міхура, 1519 (30,0%) - мимовільне сечовипускання при стресах, 797 (16,2%) - енурез органіч-ного характеру, 557 (11,4%) - нетримання сечі неуточнене. У структурі первинно захворівши на вказані форми припадало 43,1%, 23,1%, 21,0% та 12,8% відповідно. Як видно, розподіл близький до такого серед усіх зареєстрованих хворих.

Частота розладів сечовипускання у жінок представляє інтерес за результатами співставлення матеріалів офіційної статистики та соціологічного опитування, особливо при аналізі розподілу випадків у розрізі регіонів України. У табл. 1 подамо його з урахуванням видів нетримання сечі (НС), за винятком енурезу органічного характеру, що не відповідає напряму роботи.

Спочатку прокоментуємо об’єктивну інформацію за офіційною статистикою. Най-більше хворих із різновидами НС зосереджено в Центральному регіоні - 1147 пацієнтів (27,3±0,7%), що разом з такими м. Києва, який територіально відноситься до нього, і де їх нараховується 886 осіб (21,0%) - складають віро-гідну більшість (2033 - 48,3±0,8%). Друге та третє місця без суттєвої різниці посідають Західний (18,0±0,6%) та Південно-Східний (17,1±0,6%) регіони. Південному (500 - 11,9±0,5%) та Північно-Східному (197 - 4,7±0,3%) належать відповідно наступні четверте та п’яте місця. При цьому варто зазначити, що в кожному із регіонів виділяються області з більшою кількістю хворих. У Центральному до таких належать - Вінницька, Київська; у Західному - Львівська, у Північно-Східному - Полтавська, у Південному - Одеська, Херсонська та у Південно-Східному - Дніпропетровська, Харківська. Ло-гічне пояснення положенню випливає із особливостей, які притаманні перерахованим областям. Розташування в них профільних кафедр при Вищих медичних закладах IV рівня акредитації із зосередженням в них висококваліфікованих фахівців, а також наукова спрямованість їх діяльності є ініціюючим елементом по виявленню та лікуванню даного контингенту. Окреме місце належить столиці, де функціонує ДУ «Інститут урології НАМН України», у якому впродовж багатьох років під керівництвом проф. В.О. Пирогова виконувалась наукова тематика, присвячена нейрогенним розладам сечовипускання. Підтвердженням чому є факт, що практично кожний третій із нервово-м’язовою дисфункцією сечового міхура (641 із 2033 - 31,5%) на обліку в м. Києві. Другим прикладом є Одеська область. Враховуючи суттєві наукові розробки з всебічних питань проблеми в Одеському національному медичному університеті МОЗ України на кафедрі урології, яку очолює проф. Ф.І. Костєв, тут зареєстровано 25,0% із стресовим нетриманням сечі від їх загальної кількості.

Із наведених в табл. 1 даних структури видів розладів сечовипускання окремої уваги потребує достатньо висока питома вага випадків із нетриманням сечі не уточненим (15,2%), чверть з яких (159 із 638 - 25%) припадає на столицю. Зазначене свідчить про важливість діагностики, з диференціальною точністю якої тісно пов’язані адекватні патогенетичні лікувальні заходи. Ретельне вивчення розподілу хворих за територіальною ознакою з врахуванням варіан-тів розладу сечовипускання не дозволяє ви-явити чітких структурних особливостей за винятком Центрального регіону, якому тільки разом із столицею належить повсюдно перше місце. Більшою мірою він підпорядковується превенції наукових інтересів профільних кафедр різних вищих медичних закладів, що розташовані в певній адміністративній території. Зазначене доведено вище продемонстрованими прикладами.

Підсумовуючи, вважаємо, що представлені матеріали офіційної звітності не розкривають реальної ситуації. Мотивацією до такого висновку є принаймі три положення. Передусім, наголосимо, що вказана інформація отримана вперше в Україні. По-друге, насторожує той факт, що серед загальної кількості зареєстрованих хворих значний відсоток представляють вперше виявлені випадки захворювань 1849 із 4207 (44,0%) при тому, що їм притаманний тривалий перебіг. Не можна не враховувати й дані соціологічного дослідження, незважаючи на їх суб’єк-тивний характер. Розширені його результати подані в попередніх публікаціях [7]. Акцентуємо увагу, що із 19 094 отриманих анкет, позитивні відповіді відносно наявності розладів сечовипускання мали місце у 9928 (52,0%), їх регіональний розподіл відображений в табл. 1. По суті важко об’єктивно його оцінити у співставленні з офіційними даними. Можна припустити вплив вікового складу респондентів, серед яких переважали жінки 40-49 років, фактора медичної активності із залежністю його, певною мірою, від рівня просвітницької діяльності та ступеня обізнаності з актуальних питань проблеми. Проте, головним є факт виявленої частоти випадків НС, яка більш ніж удвічі перевищувала статистичні звіти ЛПЗ МОЗУ, лише серед генеральної сукупності у 19 094 осіб.

Слід зазначити, що обидва джерела інформації на сьогодні не дають об’єктивної реальної ситуації щодо поширеності патології. Однак перші результати спроб її мати в Україні дали позитивні наслідки, що мотивують необхідність подальшого вивчення, особливо на тлі промації проблеми в засобах масової інформації, що сприятиме частоті звертань до лікарів. Положення можна продемонструвати на прикладі Херсонської області, де під егідою Всеукраїнської асоціації пластичної та реконструктивної хірургії тазового дна впродовж 2017 року було проведено Перший майстер-клас Всеукраїнської асоціації пластичної та реконструктивної хірургії тазового дна, науково-практична конференція «Онкологічна допомога: можливості і переваги мультидисциплінарного підходу» 21-22 вересня, 2017 р., м. Херсон. Окремі питання широко обговорювались в ЗМІ. У результаті чого у 14 жінок за вказаний період було виявлено НС нейрогенного µенезу, що відображено в офіційній звітності за цей рік.

Значний пласт публікацій у джерелах інформації присвячений якості життя жінок при наявності у них розладів сечовипускання [2, 18]. За проведеним соціологічним дослідженням також отримали відомості, що узгоджуються з відомими даними літератури та підтверджують їх. Передусім зазначимо, що не було отримано жодної негативної відповіді на питання наявності змін у повсякденному житті жінки з появою нетримання сечі в різних варіантах їх прояву. Виявлено, що лише 751 (7,6%) жінка оцінила стан власного здоров’я, як добре, задовільним його визнали 2906 (29,3%), поганим - 4882 (49,2%) та дуже поганим - 1389 (13,9%). Більшість відмічали помірний вплив НС на перебіг життя (5311 - 53,5%), значний - мав місце у 3608 (36,3%) і незначним він був у 1009 (10,2%). З метою уточнення, жінки за запропонованою п’ятибальною системою здійснювали самооцінку якості життя з дотриманням принципу лінійної залежності (зі збільшенням бала - вона погіршується). Результати вивчення з урахуванням віку та місця проживання представлені в табл. 2 та 3.

Як видно із порівняльного аналізу табл. 2 та 3, респонденти із сільської місцевості в більшому відсотку випадків вважали стан власного здоров’я достатньо задовільним, а вплив НС на ЯЖ помірним (в 1 та 2 бали оцінили 1450 із 4188 осіб - 34,6±1,2% проти 1456 із 5740 - 25,0±1,1% міських; р<0,05). Повіковий розподіл свідчить, що в 4-5 балів ЯЖ оцінили переважно жінки і60 років (70,4% та 44,8, які проживають у міській та сільській місцевості відповідно проти 46,6% та 43,8% до 40 років відповідно). Водночас, ЯЖ жінок є важливим показником, за яким визначається ефективність медичної допомоги. Зазначимо, що 7336 із 9928 опитаних (73,9%) хоч раз зверталися до лікарів різних спеціальностей з приводу симптомів розладів сечовипускання. Частіше це робили міські жителі - 76,0% проти 71,1% - сільських; переважна більшість жінки до 40 років (594 із 714, що склало 84,0%), з яких 88,3% були жителями міст та 81,0% - сіл. Простежена логічна закономірність, що з роками відсоток зменшується. Так, у віці і60 років не звертались за медичною допомогою 35,1-38,8% опитаних, сприймаючи НС як наслідок природного постаріння. Факт виявлення незадоволення результатами лікування (87,0±0,6% та 75,6±1,1% відповідно міських та сільських мешканців), який за віковою залежністю не має суттєвих відмінностей при деякій перевазі жінок до 40 років, має вагоме значення. За ним стоять невирішені проблемні питання якісного лікування, необхідності удосконалення принципів медикаментозної терапії, впровадження хірургічних методів, що на сьогодні набули достатнього розвитку в світовій медицині.

Таким чином, проаналізовані в порівняльному аспекті вперше отримані відомості одночасно за даними офіційної статистичної звітності та популяційного соціологічного дослідження стосовно поширеності розладів сечовипускання серед жіночого населення України розкрили низку проблемних питань, що потребують серйозних системних підходів. Суттєва розбіжність об’єктивної та суб’єктивної інформації, особливості територіального розподілу кількості зареєстрованих хворих та опитуваних, які підтвердили наявність НС, є очікуваною з огляду на перший крок до вивчення стану проблеми в Україні. Одержані відомості слід віднести до попередніх, оскільки жоден із використаних шляхів отримання матеріалу не може забезпечити на сьогодні об’єктивність щодо реальної ситуації. Виникає потреба, за поданими результатами комплексного вивчення, у створенні потужної бази освітньо-інформаційних програм, суть яких у донесенні необхідних знань до населення, що сприятиме зверненню жінок за медичною допомогою і, безумовно, знайде своє відображення у офіційних документах в найближчі роки. Пряма залежність між частотою випадків та рівнем обізнаності жінок щодо анатомо-фізіологічних особливостей організму та можливих причин розвитку у них розладів сечовипускання простежена за розподілом їх по регіонах з врахуванням наукових інтересів профільних кафедр медичних вузів у них розташованих.

Достатньо великий відсоток нетримання сечі не уточнене свідчить про потребу як у широкому впровадженні в клінічну практику існуючих методів діагностики, так й у розробці нових та удосконалених. Незадовільність результатами лікування більшості жінок, які із симптомами розладів сечовипускання звертались до різних спеціалістів за медичною допомогою, вказує на актуальність питань подальшого комплексного підходу до принципів консервативного патогенетичного лікування з одночасною промацією хірургічних видів. Разом із необхідністю підвищення якості надання медичної допомоги зазначеному контингенту не менш важливим та щільно пов’язаним з нею постає питання ЯЖ жінок. Вивчення її, за анкетним опитуванням, підтвердило суттєвий негативний вплив розладів сечовипускання на фізичну, психологічну компоненти, а також на соціальну активність жінок. Виявлені особливості повікові, за місцем проживання мають прямий зв’язок із обізнаністю, доступністю медичної допомоги.

Висновки

Вперше, за даними офіційної статистичної звітності МОЗ України, отримані відомості, що на обліку в ЛПЗ перебувало у 2016 році 4906 хворих із різновидами розладів сечовипускання, 47,7% з яких (2338) з вперше виявленою патологією. Водночас, за результатами соціологічного опитування, вони мали місце у 9928 із 19 094 осіб (52,0%), які брали участь у популяційному дослідженні, що охоплювало 30 000 жіночого населення усіх регіонів країни.

Структура розладів сечовипускання наступна: 41,4% (2033) випадків припадало на нервово-м’язову дисфункцію сечового міхура, 30,0% (1519) - мимовільне сечовипускання при стресах, 16,2% (797) - енурез органічного характеру, 11,4% (557) - нетримання сечі не уточнене, в структурі первинної захворюваності відповідно: 43,1%, 23,1%, 21,0% та 12,8.

Регіональні особливості розподілу жінок із розладами сечовипускання проявилися відсутніс-тю залежності кількості хворих за суб’єктивними відомостями та об’єктивними офіційними документами. В останньому випадку простежено зв’язок між кількістю хворих з тим чи іншим варіантом нетримання сечі, на певній території, про-фільних кафедр Вищих медичних закладів із превенцією наукових інтересів. У разі соціологічного опитування, крім того, має значення рівень обізнаності жінок.

Встановлено, що з приводу нетримання сечі за медичною допомогою зверталось 73,9% жінок переважно віком до 50 років, результатам якої були задоволені лише 17,1%; якість життя, за запропонованою 5-бальною оцінкою, у 49,2% та 13,9% випадків була поганою та дуже поганою відповідно, у 29,3% - задовільною і лише у 7,6% - доброю, гіршим виявилося у жінок і60 років (70,4±0,9% проти 44,7±1,8% віком <40 років) серед міських та серед жительниць сіл практично однаковою (44,8±0,6% проти 43,8±0,8% відповідно).