С.О. Возіанов, С.А. Собчинський, О.О. Підмурняк, К.С. Собчинський

Використання 17-оксипрогестерону капроната в комплексному лiкуваннi хворих на уретеролiтiаз в амбулаторних умовах

Вступ. Найчастіше причиною ниркової коліки є пасаж каменя по сечоводу. Якщо відмежувати випадки з гострим обструктивним пієлонефритом, некупуючим больовим синдромом, синдромом блокованої нирки, що потребують госпіталізації, то до решти з нирковою колікою чи станом після неї, може бути обрана консервативна терапія [1, 4, 5].

Мета дослідження. Поліпшення якості лікування хворих на уретеролітіаз в амбулаторних умовах iз використанням 17-оксипрогестерону капронат (17-ОПК) у комплексній традиційній терапії.

Матеріали та методи дослідження. На базі поліклінічного відділення Хмельницької обласної лікарні у 2012 році проліковано 59 хворих на уретеролітіаз за традиційною комплексною схемою, яка була посилена 17-ОПК. Їх вік становив 18-72 роки, 81,3% з них працездатні, а кожен третій перебував у віці 40-49 років; чоловіків було 66,0±6,2%, жінок - 34,0±6,2% (р<0,05).

У 16 хворих (27,1±5,7%) камені знаходились у ЧМС та в/з сечоводу, у 29 (49,2±6,5%) - у с/з, у 14 (23,7±5,5%) - у н/з сечоводу. Розмір конкременту до 0,4 см був у 42 (71,2%) пацієнтів, у решти - 0,5-1,0 см. У 15 (25,4±5,7%) випадків маніфест захворювання проявився вперше, у 17 (28,8±5,8%) - вже спостерігалось самостійне відходження конкрементів, а 5 (8,5± 3,6%) - відмічали в минулому інструментальні методи та ДУХЛТ.

Препарат 17-ОПК є синтетичним аналогом гормону жовтого тіла - прогестерону, проте, більш стійкий, має пролонговану дію, спрямовану викликати штучну гіпотонію верхніх сечовивідних шляхів (ВСШ). Обµрунтуванням для його застосування стали результати експериментальних досліджень та незначного досвіду клінічних спостережень [2, 3, 5]. Препарат призначався внутрішньом’язово по 250 мг один раз на добу. Курс лікування - 7 діб. Критеріями включення в дослідження були: поодинокий конкремент не більше 1,0 см з тривалістю перебування у ВСШ не більше 2 місяців; відсутність гострого пієлонефриту, вад розвитку сечовивідної системи, обструктивного синдрому, помірні зміни уродинаміки та функціонального стану нирки. У хворих не було також супутньої соматичної патології у стадії загострення або декомпенсації. Особлива увага при призначенні препарату приділялась виявленню ознак серцево-судинної недостатності, схильності до набряків, порушень функції печінки та згортуючої системи крові.

Моніторинг за суб’єктивними та об’єктивними показниками проводився впродовж місяця від початку лікування. Результати обстеження до лікування співставлялись із такими, що були одержані на 3-, 7-, 14-ту добу та місяць, а, при необхідності, частіше.

Кінцеві результати визначались: добрі - у разі самостійного відходження конкременту; задовільні - при міграції конкременту вниз по сечоводу без розвитку гострого пієлонефриту; незадовільні - у випадках виникнення під час лікування гострого чи загострення хронічного запального процесу в нирках.

Методи обстеження: фізикальне; загальні клініко-лабораторні, біохімічні, бактеріологічні, рентгенологічні, УЗД з доплерографією, рентгенструктурний аналіз; статистичні.

Результати та їх обговорення. Із 59 хворих 34 (57,6%) відмічали тупий, помірний біль у поперековій ділянці з ірадіацією в промежину, уретру, пахвину, статеві органи, по внутрішній поверхні стегна. На дизурію скаржилось 39 (66,1%) пацієнтів. У кожного четвертого була гематурія (25,4%). Більш виражена клінічна симптоматика була при локалізації каменя в дистальних відділах сечоводу.

Результати загального аналізу крові та сечі оцінювали окремо серед хворих із ускладненим (29 хворих) та неускладненим (30) хронічним пієлонефритом (ХПН) перебігом хвороби. У останніх показники перебували в межах норми. У 29 хворих, які мали ХПН, середні значення лейкоцитів у крові досягли 13,6±1,5 х109/л. Удвічі більше було моноцитів - 16,7±1,6% проти 8,9±1,2% серед пацієнтів без хронічного запалення нирок; р<0,05. Звернемо увагу на лімфоцити, нейтрофіли та їхнє співвідношення. Величини показників становлять 20,3±1,3% та 70,0±3,0% відповідно. Співвідношення нейтрофілів і лімфоцитів досягало 3,3±0,1. ШЗЕ дорівнювало 36,0±14,3 мм/г.

Результати загального аналізу сечі показали, що у 30 хворих лейкоцитів у середньому нараховувалось 11,0±3,3 в п/з, тоді як у пацієнтів із ХПН кількість їх досягала 43,8±9,2 в п/з. Решта параметрів була подібна. За винятком 7 (11,8%) хворих із мікрогематурією, кількість незмінених еритроцитів у середньому становила 23±13 в п/з. Питома вага - 1012±2,1 г/л.

Невелика кількість плоского епітелію була у 12 випадках (20,3±5,2%), значна - у 47 (79,7±5,2%). Діурез в середньому був 1,43±0,1 л. У ранішньому аналізі сечі спостерігалась гіпер-кристалурія - у 36 пацієнтів (61,0%). Переважно (у 27-75,0%) вона представлена оксалатами, у решти (9-25,9%) - сечовою кислотою. Тільки в окремих випадках рН сечі була слабо кислою, у решти - кисла. Бактеріологічне дослідження: переважала Escherichia Coli (до 47%), Enterococcus foecalis тa Proteus mirabilis (приблизно до 20%).

У 23 хворих (39,0±6,3%) з помірним ураженням функції нирок сечовина крові становила в середньому 10,0±1,8 ммоль/л, креатинін крові - 101,7±17,0 ммоль/л. У решти (36 хворих) - функція нирок не порушена.

Як видно із представлених в табл. 1 даних, у 40 із 59 пацієнтів (67,8%) зареєстровано «самостійне» відходження конкременту. Переважали випадки із розміром каменя до 0,4 см - їх було 34 із 42 - (81,0±6,0%). При розмірі 0,5-1,0 см відсоток становив 35,3±11,5% (у 6 із 17 хворих). Кращі результати отримані у хворих без ХПН: 86,7±6,2% проти 48,3±9,2% з ХПН (р<0,05).

У 14 із 19 хворих (73,7%), у яких не спостерігалось самостійне відходження конкременту, відбулася міграція його вниз по сечоводу. Ці хворі продовжували перебувати під наглядом. Решта були спрямовані на госпіталізацію із некупуючою нирковою колькою та симптомами гострого пієлонефриту (табл. 2).

Пік відходження каменя при розмірі до 0,4 см припадає на 8-му (23,5%), 9 (23,5%) та 10-ту добу (14,7%). При розмірах каменя 0,5- 1,0 см - 30% припадає на кінець місяця. Об’єктивні дані обстежень підтверджують результати.

У ході дослідження отримані переконливі об’єктивні і суб’єктивні дані, що підтверджують позитивний ефект запропонованої схеми лікування хворих на уретеролітіаз. У 40 із 59 хворих (67,8±6,0%) досягнуто відходження конкременту в середньому на 12,0±4,8 добу. У 14 хворих (23,7%) - міграція каменя вниз по сечоводу на тлі позитивної динаміки клініко-лабораторних даних. Вони залишались під наглядом. У 5 хворих (8,5%) була відмічена негативна динаміка. Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що включення 17-ОПК у комплексне консервативне лікування хворих із каменями сечоводу обµрунтовано.

Висновки.

1. Встановлено позитивний клінічний ефект від застосування 17-ОПК у лікуванні хворих на уретеролітіаз в амбулаторно-поліклінічних умовах.

2. Результат лікування залежить від роз-міру конкременту.

3. Ймовірність відходження конкременту різна від рівня локалізації каменя.

4. У хворих, перебіг уретеролітіазу, у яких не був ускладнений хронічним пієлонефритом, ефект отримано у більшоїї кількості випадків.