В.П. Стусь

Розвиток урології на Дніпропетровщині (до 100-річчя з дня заснування ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України»)

У розвитку вищої медичної освіти ви- значна роль належить одному з найстаріших вузів України - Дніпропетровській державній медичній академії. Її історія тісно пов’язана з історією нашого міста - великого індустріального, наукового і культурного центру держави. 4 жовт-ня 1784 р. імператриця Катерина II підписала Указ Сенату, в якому звеліла у губернському місті Катеринославського намісництва заснувати Університет із вищою лікарською школою при ньому. Для відкриття вищої медичної школи знадобилось 132 роки після видання цього документа. У 1899 р. було відкрито Вище гірниче училище, а 15 вересня 1916 р. при ньому створені Вищі жіночі курси, про що повідомлялося в газеті «Русское дело» і в «Екатеринославской земской газете». Цього ж дня у відправі соборного духовенства протоієрей О.Д. Страхновський відслужив молебень. Курси мали два відділення - фізико-математичне і медичне.

Першим директором Катеринославських Вищих жіночих курсів став ректор гірничого інституту, професор М.І. Лебедєв, деканом медичного відділення - професор Я.М. Должанський. Організатори курсів зіткнулися зі значними матеріальними труднощами, бо уряд не надав ніякого фінансування. Кошти фундаторського комітету складалися із членських внесків, пожертв, плати за навчання (250 карбованців на рік). Значну допомогу надав заможний комерсант М.С. Копилов, до якого за порадою професора Д.І. Яворницького звернулося товариство сприяння вищій жіночій освіті, що відало Вищими жіночими курсами. З перших років становлення закладу зусилля її керівників були спрямовані на створення не лише матеріальної бази, але й наукових шкіл, пошук кадрів, розробку навчальних планів та програм, складання підручників та посібників.

У 1918 р. Вищі жіночі курси увійшли до складу Катеринославського університету, статут якого було розроблено і затверджено комісією під головуванням видатного вченого, академіка В.І. Вернадського. У зв’язку з реформою вищої освіти в Україні медичний факультет університету став самостійним вузом і отримав назву Катеринославської медичної академії. Першим ректором призначено видатного вченого-гістолога, професора В.П. Карпова. Він залучив до академії досвідчені науково-педагогічні кадри, помітно зміцнив матеріальну базу (було при-дбано Олексіївський госпіталь, розпочато будівництво морфологічного корпусу), видано підручник «Начальный курс гистологии». На вшанування пам’яті першого ректора на честь 125-річчя від дня його народження було засновано наукову конференцію «Карповські читання» і медаль В.П. Карпова за найкращі науково-дослідні роботи з теоретичних дисциплін.

У 1925 р. відбувся перший випуск 248 лі-карів. Розпочалося створення клінічних баз. Перші клініки розташувались у приміщеннях Земської губернської лікарні та лікарні Червоного Хреста. На базі Олексіївської земської лікарні створено пологовий притулок. Нелегкими були ці роки, але вже тоді за складних умов професори М.О. Кабанов, О.І. Тальянцев, І.В. Троїцький, А.Ф. Држевецький, Я.Й. Гальперн, М.С. Кахіані, А.М. Кавецький, С.М. Компанієць, Ф.Г. Цомакіон та інші заклали основу для подальшого розвитку академії, наукових напрямів, створення єдиного медичного товариства, видання журналів «Катеринославський медичний журнал», «Новий хірургічний архів». У ці роки активно формувалися наукові школи: відомого хірурга професора О.О. Абражанова, який створив новий напрям у шкірно-пластичній хірургії; талановитого педагога і клініциста-педіатра, професора М.Ф. Руд-нєва, іменем якого названа 3-тя міська клінічна лікарня; видатного епідеміолога академіка Л.В. Громашевського, який заснував кафедру епі-деміології.

На Катеринославщині до 30-х років минулого століття спеціалізованої урологічної допомоги не існувало. Амбулаторні хворі відвідували шкірно-венеричні диспансери, де ними опікувалися венерологи і так звані «цистоско-пісти». У стаціонарах, у тому числі і в хірургічних клініках, якими завідували професори О.О. Абражанов, Я.Й. Гальперн, урологічних хворих лікували хірурги, які для інструментального дослідження урологічних хворих залучали цистоскопістів, що приходили зі своїми цистоскопами.

О.О. Абражанов (1867-1931) - хірург, доктор медичних наук, професор. З 1921 р. завідував кафедрою оперативної хірургії і топографічної анатомії, у 1923 р. очолив хірургічну клініку кафедри факультетської хірургії Дніпропетровського медичного інституту, на якій виконувалися пієло- і нефролітотомії, нефректомії та ін. Він очолював Дніпропетровське хірургічне товариство, був співредактором «Дніпропетровського хірургіч-ного журналу». Життя Олександра Олексійови-ча - повне пошуків і постійної праці - обірвалося 30 квітня 1931 року біля операційного столу при виконанні операції хворому на двосторонній нефролітіаз.

Я.Й. Гальперн (1876-1941) - хірург, доктор медичних наук, професор. ІЗ 1922 до 1941 р. завідував кафедрою госпітальної хірургії, загальної хірургії. Яків Йосипович вперше застосував переливання крові в Дніпропетровській області. У його клініці в 1926 р. вперше було виконано пряме переливання крові від донора хворому. З 1923 до 1925 р. Я.Й. Гальперн був деканом лікувального факультету, а з 1925 до 1926 р. - проректором з наукової роботи Катеринославської медичної академії. Він очолював хірургічну секцію єдиного наукового медичного товариства. У його статтях піднімалися актуальні проблеми хірургії та оперативної урології, наводилися дані про вітчизняний і зарубіжний досвід, про методи вирішення багатьох важливих проблем практичної хірургії та урології.

У 1926 р. введено новий навчальний план, за яким збільшилася кількість годин практичних занять. Із 1931 р. інститут почав видавати газету «За соціалістичні медичні кадри». У 30-ті роки з особливою гостротою постало питання державного санітарного нагляду в усіх галузях народного господарства, що зумовило створення у 1931 р. санітарно-гігієнічного факультету. Започаткували його відомі вчені М.Б. Станішевська, Л.М. Горовиць-Власова, І.Л. Штрум, С.С. Каган, М.В. Донич.

У 1937 р. відкрито педіатричний факультет.

За час із 1935 до 1941 р. в інституті було захищено 27 докторських і 158 кандидатських дисертацій.

До початку 30-х років урологічна допомога населенню розвивалася двома шляхами: знизу у венерологів і цистоскопістів, а зверху як розділ хірургії. Венерологи і цистоскопісти лікували урологічних хворих у шкірно-венеричних диспансерах. Вони повністю відповідали рівню знань і наукових досягнень того часу. Уроло-гічна допомога, яка розвивалася в шкірно-венеричних диспансерах, не виходила за межі малої урології.

У 1923 р. завідувачем кафедри загальної хірургії Дніпропетровського медичного інституту призначено професора В.М. Деревенка, який очолював кафедру до 1930 р. Базою клініки стало хірургічне відділення міської лікарні № 2 на 50 ліжок, до штату якого входили три асистенти.

В.М. Деревенко (1878-1930) був прекрасним клініцистом-діагностом. Пройшовши хорошу школу у С.П. Федорова, він першим із хірургів у Дніпропетровську став застосовувати і широко впроваджувати в практику інструментальне урологічне дослідження та операції на сечовивідних шляхах. Плодом його багаторічної наукової роботи стала рукописна праця «Посібник з хірургії», в якому окремі розділи були присвячені обстеженню і хірургічному лікуванню урологічних за-хворювань.

Урологічні захворювання лікувалися і на інших кафедрах Дніпропетровського медичного інституту - факультетської (проф. С.К. Солов-йов), загальної хірургії (проф. М.Т. Фрідман, Є.Ю. Крамаренко) та ін.

С.К. Соловйов (1881-1941) - хірург, доктор медичних наук, професор, з 1931 до 1941 р. - завідувач кафедри факультетської хірургії ДМІ. Сергій Костянтинович написав роботу про лікування крипторхізму, гінекомастії та ін. За час його керівництва кафедрою співробітники кафедри написали 26 наукових робіт, захистили 10 кандидатських дисертацій, з них три кандидатські дисертації з урології: А.I. Iванченко «Клініка і лікування паранефриту»; Я.З. Пікус «Гіпертрофія простати»; М.Є. Демко «Лікування крипторхізму».

У 1939 р. кафедра загальної хірургії була реформована. Для студентів лікувального факультету її перебазували в міську лікарню № 3 (нині міська лікарня № 9). У 1939/40 навчальному році завідував нею професор М.Т. Фрідман, роботи якого були пов’язані з питаннями травматизму, в тому числі і з відкритими і закритими ушкодженнями органів сечостатевої системи.

Для студентів педіатричного та санітарно-гігієнічного факультетів (у 1939/40 навчальному році) була організована кафедра загальної хірургії на базі міської лікарні № 2 на чолі з професором Є.Ю. Крамаренком. Наукова тематика кафедри була пов’язана з питаннями пластики рецидивних гриж із використанням гумової губки, метаплазії сполучної тканини при заміщенні дефектів сечового міхура та ін.

У клініці загальної хірургії урології як спеціальності надавалося велике значення. Урологічних хворих вів асистент Б.Т. Фукс. Після спеціалізації в клініці Б.Н. Хольцова і В.А. Гораша у 1930 р. він вперше у Дніпропетровську ввів урологічний амбулаторний прийом у палаці профілактики (поліклініці № 1) другої міської лікарні Дніпропетровська.

У 1924 р. на базі 3-ї міської лікарні відкрито кафедру дитячої хірургії, яку очолив професор М.Ф. Руднєв. На цій кафедрі розпочато надання урологічної допомоги дітям.

М.Ф. Руднєв (1874-1930). За короткий час він удосконалив навчальну роботу, створив передову клініку. Кафедра дитячих хвороб стає центром підвищення кваліфікації дитячих лікарів. Науковий напрямок - вивчення патології нирок у дітей і розладів харчування при різноманітних видах вигодовування. М.Ф. Руднєв - автор понад 50 наукових робіт, але найбільшої уваги за-слуговує праця «Захворювання нирок і сечових шляхів у дитячому віці».

У 1932 р. у 2-й міській лікарні Дніпропетровська було розгорнуто 20 урологічних ліжок, які стали базою Дніпропетровського інституту удосконалення лікарів. У 1940 р. кількість урологічних ліжок у Дніпропетровську було збільшено до 30. Вони стали також базою доцентського курсу з урології медичного інституту. У відділенні працювали, крім доцента Б.Т. Фукса, який очолював курс, асистент і ординатор інституту удосконалення лікарів І.С. Ємець. Напередодні Великої Вітчизняної війни доцентський курс був реорганізований у кафедру інституту удосконалення лікарів.

У Кривому Розі у 1932 р. Л.П. Крайзель-бруд розгорнув 15 урологічних ліжок при 1-й міській лікарні. Пізніше він завідував кафедрою урології Уфимського медичного інституту (помер у 1965 р.). Після його від’їзду з Кривого Рогу з 1936 р. ці ліжка вів Е.А. Стисін. Стаціонарну допомогу урологічним хворим у цей пе-ріод надавали в хірургічних та терапевтичних відділеннях.

У травні 1935 р. у Дніпропетровську органі-зовано урологічне товариство як секцію Все-українського урологічного товариства. Воно об’єднало лікарів, які працювали за фахом і цікавилися цією спеціальністю, урологів (були одиниці), цистоскопістів, венерологів, хірургів, гінекологів. Загальна кількість склала 38 осіб. Першим головою товариства було обрано доцента Бориса Тимофійовича Фукса.

Б.Т. Фукс (1892-1973) народився в м. Нікополь в сім’ї купця. Медичну освіту здобув у Німеччині. Працював асистентом у другій робочій лікарні м. Дніпропетровськ у клініці хірургії, очолюваної проф. В.М. Деревенком. У роки громадянської війни був лікарем у бригаді Г.I. Котовського. Після громадянської війни за порадою проф. В.М. Деревенка, Б.Т. Фукс почав опікуватися урологією, неодноразово перебував на переривчастих курсах у клініці, очолюваній проф. С.П. Федоровим. Б.Т. Фукс пропагував паравертебральну анестезію в урології, про що доповів на І Всеукраїнському з’їзді урологів у 1938 р. Він був прихильником зведення яєчка за Омбреданом; вніс посильний внесок у вивчення пієлоренального рефлюксу. Результати цих досліджень повідомлені на засіданнях Дніпропетровського наукового товариства у 1930 і 1938 рр. Його кандидатська дисертація про міхурово-сечовідний рефлюкс у 1938 р. була опублікована як монографія. Після Великої Віт-чизняної війни Борис Тимофійович повернувся до Дніпропетровська. ІЗ 1946 р. він працював доцентом на кафедрі госпітальної хірургії, якою завідував проф. Т.Я. Гнилорибов.

Т.Я. Гнилорибов (1901-1970) - хірург, доктор медичних наук, професор. У 1945 р. наказом МОЗ України його направили на посаду завідувача кафедри госпітальної хірургії Дніпропетровського медичного інституту. Він обіймав також посаду декана лікувального факультету. Оригінальними були його лекції, які він називав клінічними. На кожну лекцію запрошували 3-7 хворих. Спочатку професор проводив опитування хворих, потім демонстрував фізикальні обстеження, виділяючи симптоми захворювання, і залучав до цього процесу студентів. Щомісяця Тимофій Яремович проводив «академічний» обхід по одній темі. До такого обходу готувалися всі викладачі та студенти. Як хірург, був багатогранним, добре володів розділами загальної та військово-польової хірургії, травматології, урології, гінекології. У 1952 р. при госпітальній хірургічній клініці було організоване і торакальне відділення. Цікавими були розробки Т.Я. Гнилорибова з кишкової пластики, у тому числі сечового міхура. За досягнення в практичній і науковій діяльності йому присвоєно звання заслуженого діяча науки. Він автор понад 300 наукових праць, 5 монографій. Під його керів-ництвом захищено 7 докторських і 22 кандидатські дисертації.

Урологічне відділення на 30 ліжок у ці роки розташовувалося в терапевтичному корпусі лікарні ім. І.І. Мечникова. Завідував відділенням І.С. Ємець. Із 1948 р. відділення очолила лікар-уролог А.П. Ледньова.

Із 1935 до 1939 р. проведено 24 пленарних засідання урологічного товариства. Заслухано 25 доповідей, зроблено 76 демонстрацій хворих. Звіт про роботу товариства за період з 1935 до 1938 р. надруковано в журналі «Урология» за 1939 р., Т. 16, с. 105-106. Ретроградна пієлографія рекомендувалася лише для визначення стану здорової нирки, оскільки при туберкульозній нирці вона приховувала у собі небезпеку дисемінації туберкульозу (пієловенозний рефлюкс). Пропонувалося широко користуватися посівами сечі на спеціальні середовища. Операції виконували під паравертебральною анестезією або внутрішньовенним (гексеналовим) наркозом.

У той час у Дніпропетровську був великий виробничий і побутовий травматизм і члени товариства не залишилися осторонь. Б.Т. Фукс у 1936 р. виступив із доповіддю про закриті розриви нирок на обласній конференції хірургів, поділившись успіхами лікування цього контингенту хворих на основі великого власного матеріалу. Доцент Н.П. Ковальський доповідав на засіданні урологічного товариства про досвід лікування переломів кісток тазу з ушкодженнями сечового міхура і сечівника.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в Дніпропетровській області було 45 урологічних ліжок (30 - у Дніпропетровську та 15 - у Кривому Розі) і один спеціалізований урологічний прийом у Дніпропетровську, крім прийому урологічних хворих у 3 шкірно-венеричних диспансерах. Працювали чотири урологи (3 - у Дніпропетровську та один - у Кривому Розі) і 5-6 цистоскопістів «гонорологів», що займалися малою урологією.

У 1941 р. випущено 644 лікарі. Велика Вітчизняна війна перервала мирну діяльність, але виявила відданість та патріотизм численного загону викладачів і вихованців. У серпні 1941 р. інститут евакуювався до Ставрополя, де відбувся другий достроковий випуск лікарів. Продовжувалась евакуація інституту до Махачкали, а потім - до Ташкента і Фергани. Робота інституту перебудовувалась відповідно до завдань воєного часу - підготовкою лікарів для фронту. В умовах евакуації (1941-1944) спеціальну підготовку пройшли понад 1000 лікарів. Багато співробітників, випускників, студентів самовіддано боролися з ворогом на фронті, в партизанських загонах, антифашистському підпіллі, працювали в тилу. Велику роботу проводив створений на базі обласної клінічної лікарні ім. І.І. Мечникова фронтовий евакогоспіталь № 3328, начальником якого був доцент І.М. Кучерявий, а працювали в ньому професори Д.О. Василенко, Л.О. Смирнова, М.Я. Хорошманенко. Незабутні для нащадків імена Є.Г. Попкової, Г. Романової, І. Клюєва, Л. Тарасової, М.І. Саянової, Г.А. Клешканя, А. Жукової-Церетелі, З.А. Сотської, М.Ю. Демка, М.Т. Ессі-Езінга, Р.Р. Кабанова, П.І. Сябра та ін.

Із 1941 до 1943 р. Дніпропетровська область була окупована фашистськими загарбниками, які заподіяли багато руйнувань, у тому числі і справі охорони здоров’я. Урологічні ліжка були ліквідовані.

У зв’язку з Великою Вітчизняною війною кафедри медичного інституту були евакуйовані. Більшість співробітників, у тому числі і урологи, будучи кваліфікованими фахівцями, працювали в хірургічних госпіталях. При окупації області та м. Дніпропетровськ спеціалізована урологічна допомога населенню не надавалася. Після звільнення Дніпропетровська від німецьких загарбників у приміщенні нинішнього «Дома Союзов» був розташований евакогоспіталь. Із 1944 до 1948 р. у ньому працювала А.П. Ледньова, яка добровільно зголосилася вести поранених урологіч-ного профілю (досвід роботи вона набула раніше в госпіталі під керівництвом проф. А.А. Чайки). Поранені були згруповані у дві палати загальною чисельністю до 30 осіб. Із 1945 р. в госпіталі цей контингент поранених консультував Б.Т. Фукс.

В умовах важких наслідків окупації у звільненій області необхідно було заново створювати спеціалізовану урологічну допомогу населенню. До того ж урологи зіткнулися з новими труднощами. Керівники охорони здоров’я не вважали за потрібне відкривати спеціалізовані урологічні ліжка, мотивуючи тим, що допомога урологічним хворим у достатньому обсязі надається в загальнохірургічних відділеннях. За роки війни порідшали і до того мізерні кадри урологів: одні загинули на війні, інші не повернулися до Дніпропетровської області.

У квітні 1944 р. інститут повернувся до звільненого Дніпропетровська. Почалися відбудовчі роботи в навчальних корпусах, клініках, лабораторіях. Плідно працювали у післявоєнні роки член-кореспондент АМН СРСР М.І. Зазибін, професори Т.Я. Гнилорибов, М.В. Міртовський, М.О. Кімбаровський, В.Л. Гербільський, М.М. Денисенко, І.М. Гольштейн, Г.О. Батрак, Л.А. Луковський, Ю.І. Деміховський, Г.Т. Чукмасова, А.І. Дашевський, А.Ф. Зеленський, Г.Д. Христич, В.М. Дзяк, К.І. Степашкіна та ін.

При активній наполегливості урологів і сприянні завідувача міського відділу охорони здоров’я М.В. Хомутова (у подальшому заступника міністра охорони здоров’я СРСР) у серпні 1946 р. було відкрито у Дніпропетровску урологічне відділення на 30 ліжок на території обласної лікарні ім. І.І. Мечникова. Воно обслуговувало населення міста та області. У цьому ж році відділення стало базою доцентського курсу з урології факультетської хірургічної клініки (зав. клінікою проф. Т.Я. Гнилорибов) Дніпропетровського медичного інституту. Завідувачем цим курсом став доцент Б.Т. Фукс. У цьому відділенні готували урологів, бо була така нагальна потреба в області.

У вересні 1947 р. Є.Ю. Свірський відкрив урологічний амбулаторний прийом у Кривому Розі і було виділено 10 урологічних ліжок у хірургічному відділенні, яким завідував хірург-уролог А.А. Коген.

У січні 1948 р. у Дніпродзержинську завідувач хірургічним відділенням кандидат медичних наук Р.К. Крікент (згодом завідувач кафедри загальної хірургії Дніпропетровського медичного інституту) відокремив 15 урологічних ліжок і відкрив урологічний амбулаторний прийом при міській лікарні №1.

Після звільнення Дніпропетровська від німецьких загарбників продовжило роботу урологічне товариство. Його активній роботі сприяв тісний зв’язок з правлінням Українського товариства урологів, членом правління якого став Б.Т. Фукс. Слід зазначити, що в ту пору активно працював проф. Н.А. Левінсон, який часто виступав з питань лікування гонореї і трихомоніазу.

У червні 1949 р. в Нікополі в хірургічному відділенні міської лікарні №1 виділено 5 урологічних ліжок і відкрито урологічний амбулаторний прийом (Е.А. Полікевич).

У 1952 р. у лікарні ім. І.І. Мечникова орга-нізовано обласне урологічне відділення, яке очолив кандидат медичних наук І.І. Савельєв. Після того, як у 1953 р. Б.Т. Фукс пішов з кафедри хірургії медичного інституту і став завідувати відділенням у 10-й міській лікарні, доцентом кафедри за курсом урології був обраний І.І. Савельєв.

А.П. Ледньова (1919-2000). У 1945 р. Анна Павлівна переїжджає на постійне місце проживання в м. Дніпропетровськ, де працює ординатором хірургічного відділення евакогоспіталю № 6018 (нині будівля «Дома Союзов»). Надалі, під керівництвом доцента Б.Т. Фукса (консультант госпіталю), веде поранених і хворих уроло-гічного профілю. У серпні 1946 р. в обласній лікарні ім. I.I. Мечникова відкрито урологічне відділення на 30 ліжок. ІЗ 1948 р. Анна Павлівна переведена в обласну лікарню завідуючою урологічним відділенням. У серпні 1952 р. урологічне відділення переводиться в 10-ту міську лікарню. На той час у дорослому урологічному відділенні було 10 дитячих урологічних ліжок. В очолюваному нею відділенні працювали лікарі: Л.П. Теплицька, Г.П. Яник, Н.Л. Мішухіна, В.Г. Кравченко. Протягом тривалого періоду А.П. Ледньова була позаштатним спеціалістом міського відділу охорони здоров’я та активно брала участь у діяльності урологічного товариства.

Завдяки розпорядженням Міністерства охорони здоров’я України (МОЗ), згідно з якими у штат облздороввідділу міністерством введена одиниця позаштатного обласного уролога, дещо покращилася урологічна допомога. У Дніпропетровській області першим обласним урологом був призначений доцент Б.Т. Фукс. Обласний уролог отримував інструкції від головного уролога МОЗУ заслуженого діяча науки, академіка А.А. Чайки, який очолив урологічну службу в Україні.

Протягом десяти післявоєнних років урологічна мережа в нашій області розвивалася повільно. Крім загальних труднощів відновлення, недостатнім було забезпечення інструментами, не вистачало цистоскопів, а ті, що були, швидко виходили з ладу. Бракувало індигокарміну, сергозину, рентгенівських плівок.

У 1952 р. відновлено урологічне відділення в Дніпропетровській міській лікарні № 2, яким завідував І.С. Ємець (з 1960 р. - О.В. Люлько). Одночасно факультетська клініка Дніпропетровського медичного інституту (зав. проф. М.А. Кімбаровський) з обласної лікарні була переведена в міську лікарню №1. Там же ви-кладався курс урології; його вів асистент клініки І.І. Савельєв, який закінчив ординатуру з урології.

I.I. Савельєв (1919-1987) після закінчення ординатури з серпня 1951 до серпня 1952 р. працював ординатором, а потім завідувачем хірургіч-ним відділенням обласної лікарні ім. I.I. Мечникова. З вересня 1952 р. працював асистентом кафедри факультативної хірургії (за курсом урології) ДМІ. У 1954 р. захистив кандидатську дисертацію «Найближчі та віддалені результати пересадки сечоводів у кишечник за Тихоновим». У 1956 р. обраний за конкурсом на посаду доцента тієї ж кафедри. У 1960 р. затверджений у вченому званні доцента.

Упродовж 1956-1962 рр. в інституті працював фармацевтичний факультет. У 1959 р. було відкрито вечірнє відділення лікувального факультету. У 1963 р. утворено стоматологічний факультет. На базі великих клінік Дніпропетровська і Кривого Рогу у 1973 р. організовано факультет удосконалення лікарів.

Минали роки, вдосконалювались форми і методи роботи, збагачувалась матеріальна база інституту, зростав його науковий потенціал. Понад 40 тисяч випускників закладу одержали дипломи лікарів. Серед них - міністри охорони здоров’я України А.Ю. Романенко, А.М. Сердюк, В.О. Бобров, міністр соціального забезпечення України О.М. Лук’яненко; директори НДІ - акаде-мік НАН України В.В. Смирнов, член-кореспонденти НАМН України В.О. Бобров, Ю.О. Філіпов, В.М. Коваленко, В.П. Топка, М.Г. Карнаух; Герої Соціалістичної Праці М.Г. Желяєва, С.І. Борисенко, С.О. Густилін, Г.А. Андрієнко, Г.К. Комеко, Є.А. Гречанов; перший народний лікар України В.Н. Василенко та ін. Понад 100 співробіт-ників інституту надавали допомогу в розвитку охорони здоров’я та вищої медичної освіти в країнах Азії, Африки, Південної Америки, Близького і Далекого Сходу.

Із другої половини шестидесятих років мережа урологічної допомоги розгортається швидше. Активізувалася і урологічна допомога дітям, після того як кафедру дитячої хірургії Дніпропетровського медичного інституту (з 1957 до 1978 р.) очолила проф. А.Д. Христич (1908-2000).

Значне покращення урологічної допомоги у 1965 р. у порівнянні з 1958 р. пов’язане із загальним зростанням лікувально-профілактичних закладів області та розпорядженням МОЗУ про подальший розвиток спеціалізованої допомоги. Сприяло цьому відновлення діяльності позаштатних урологів. Із 1958 р. обласним урологом призначений І.І. Савельєв, обраний доцентом по курсу урології Дніпропетровського медичного інституту в 1956 р., і Б.Т. Фукс - міським урологом з 1955 р. Збільшилася кількість ліжкової мережі і в містах області. Цьому сприяв прихід в урологію енергійних, ініціативних урологів: канд. мед. наук І.С. Каледіна (міський уролог Кривого Рогу), В.С. Гагарінова (міський уролог Дніпродзержинська) у подальшому д.мед.н., завідувача відділу специфічних інфекцій Київського науково-дослідного інституту урології і нефрології та С.П. Левіта у Нікополі. У 1965 р. вже існували урологічні відділення в Дніпродзержинську та Нікополі по 30 ліжок. Особливо активно розвивалася урологічна допомога у Кривому Розі. У 1956 р. на базі 1-ї міської лікарні було відкрито урологічне відділення спочатку на 30 ліжок, а потім розширено до 50 ліжок. Першим завідувачем відділення став І.С. Каледін. У 1970 р. в місті було відкрито друге урологічне відділення на базі 2-ї міської лікарні на 40 ліжок, завідувачем відділенням був призначений П.Є. Снопков. У 1972 р. в місті відкрито третє відділення на базі 6-ї міської лікарні на 30 ліжок, завідувачем був призначений К.О. Сокальський. Урологічні відділення створені на базі трьох великих багатопрофільних лікарень і стали центрами урологічної допомоги населенню міста і навколишніх районів. У 1972 р. на базі 1-ї міської лікарні відкрито дитяче урологічне відділення.

У 1973 р. урологічні відділення 1-ї та 2-ї міських лікарень об’єднані на базі 2-ї міської лікарні і таким чином був створений міський спеціалізований центр урологічної допомоги на 80 ліжок. Керівником урологічного центру та головним міським позаштатним урологом став П.Є. Снопков, який був обраний головою Криворізького урологічного товариства. А завідувачем 2-го урологічного відділення призначено І.Ф. Бондара. Зі створенням центру стали можливими цілодобова ургентна урологічна допомога хворим та консультативний поліклінічний прийом.

Урологічне відділення на 50 ліжок лікарні ім. І.І. Мечникова стало базою доцентського курсу з урології Дніпропетровського медичного інституту. На цьому розширення ліжкової мережі не припинилося. У 1964 р. відкрито 20 фтизіоурологічних ліжок при фтизіатричному диспансері Дніпропетровська, а з 1965 р. - 40 при фтизіатричному диспансері Кривого Рогу. У 1965 р. відкрито 10 онкоурологічних ліжок при обласному онкодиспансері. У 1964 р. встановлена штучна нирка в 16-й міській лікарні Дніпропетровська, а в 1965 р. - у Кривому Розі.

Таким чином, у Дніпропетровській області у 1960 р. було розгорнуто 460 урологічних ліжок, працювало 25 урологічних прийомів. Урологічну допомогу забезпечували 53 лікарі-урологи. Крім того, у Дніпропетровську відкрито 50 урологічних ліжок і 3 урологічних амбулаторних прийоми у відомчих установах (на залізниці, водному транспорті, Південному машинобудівному заводі), що обслуговуються п’ятьма урологами. Два урологи працювали в Дніпропетровському медичному інституті (завідувач курсом урології доцент І.І. Савельєв та асистент курсу Б.С. Горєв), ще 3 лікарі - в інших установах. Із 53 працю-ючих в області урологів 33 підготовлені на міс-цевих базах: в урологічній клініці медичного інституту, урологічному відділенні 10-ї міської лікарні Дніпропетровська, в 1-й міській лікарні Кривого Рогу та 9-й міській лікарні Дніпро-дзержинська.

Чимало урологів (22), деякі повторно, підвищували кваліфікацію на курсах або на робочому місці на кафедрах урології в інститутах удосконалення лікарів Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Харкова, Запоріжжя, Львова, Баку. Одні лікарі - з попередньою хірургічною підготовкою, інші, працюючи в співдружності з хірургами, отримали належну хірургічну підготовку; зросла їх хірургічна активність.

На урологічних ліжках обласного центру та районів області допомога хворим надавалася на рівні того часу. Поряд з практичною роботою багато з них виконували наукові дослідження. Тільки за 1958-1966 рр. 5 урологів захистили кандидатські дисертації: І.І. Савельєв у 1958 р. - «Пересадка сечоводів у товсту кишку»; В.С. Гагарінов у 1963 р. - «Розширення вен сім’яного канатика (клінічне дослідження)»; І.С. Каледін у 1963 р. - «Функціональний стан нирок при деяких захворюваннях і оперативних втручаннях»; О.В. Люлько у 1964 р. - «Лікування розширених вен сім’яного канатика (експериментально-клінічне дослідження)»; Б.С. Горєв у 1966 р. - «Про експериментальний педункуліт і пієлонефрит».

Понад 80% практичних лікарів мали друковані наукові роботи. За ці роки урологами області опубліковано в різних журналах і збірниках 129 наукових статей. Про характер, спрямованість цих робіт можна отримати деяке уявлення зі звіту роботи обласного наукового урологічного товариства. Крім активної участі в роботі урологічного товариства, чимало урологів брали участь у республіканських (не лише України, але й інших республік СРСР), а також союзних конференціях, пленумах і з’їздах урологів. Багато хто з них виступав з доповідями (про що свідчать опубліковані наукові праці та тези) або брали участь у дебатах, ділилися своїм досвідом. У цей час (де пізніше, де раніше) відбулася зміна завідуючих відділеннями: у Дніпропетровську відділення очолили: А.М. Білостоцький, В.М. Кліндухов, А.М. Барський, О.С. Анохін, Ю.І. Удовицький, Б.І. Ягмур, В.Г. Кравченко; у Кривому Розі - П.Є. Снопков, у Дніпродзержинську - П.І. Кропінов, у Нікополі - В.М. Са-диков, у Павлограді - М.Т. Можейко. Вони зробили значний внесок в урологічну службу нашої області.

А.М. Білостоцький (1925-2007). У 1968 р. став завідувачем урологічного відділення 10-ї місь-кої лікарні Дніпропетровська. Лікувальну роботу поєднував з науковою діяльністю. Брав активну участь у роботі обласного наукового товариства урологів. Активно впроваджував у практику відділення найсучасніші методи обстеження і лікування хворих. Виховував і навчав молодих лікарів урологічній майстерності, які в подальшому стали досвідченими фахівцями-урологами: В.А. Черніловський, В.Н. Кліндухов, Б.I. Ягмур, В.В. Цеслік, А.I. Шевченко, М.В. Удовиченко.

А.М. Бойко. З 1986 до 2002 р. завідував урологічним відділенням 6-ї міської лікарні Дніпропетровська. Заслужений лікар України, неодноразово обирався депутатом районної ради, активний учасник Дніпропетровського обласного наукового товариства урологів. У 2002 р. за станом здоров’я пішов на заслужений відпочинок.

В.Г. Кравченко (1923-2003). Володимир Григорович з лютого 1964 р. став завідувати урологічним відділенням на 20 ліжок на базі Дніпропетровського обласного туберкульозного диспансеру. У серпні 1974 р. відділення розширено до 80 ліжок. Під його керівництвом працювали лікарі: А.С. Ковальов, I.М. Суслов, I.М. Русинко. У 1976 р. його праця була високо оцінена міністром охорони здоров’я СРСР академіком Б.В. Петровським, а також адміністрацією області та Дніпропетровського обласного урологічного наукового товариства. У 1996 р. Володимир Григорович вийшов на пенсію.

У розвитку урології області помітну роль відігравало наукове урологічне товариство, завжди залишаючись в авангарді. Воно почало своє існування у травні 1935 р. як секція Всеукраїн-ського товариства урологів (ВТУ). Крім звіту в журналі «Урологія» за 1939 р. і наведених вище відомостей, ніяких матеріалів про той період його роботи не збереглося. Діяльність товариства, перервана Великою Вітчизняною війною, відновилася в серпні 1946 р. Голова правління ВТУ академік Р.М. Фронштейн 5 квітня 1946 р. за-пропонував відновити діяльність товариства як філії ВТУ і надати план роботи. Спочатку товариство об’єднувало, як і до війни, лікарів, що цікавляться урологією - венерологів, хірургів та урологів. З роками товариство змінювалося: до його складу ввійшла молодь, для якої воно стало школою урології. Якщо спочатку доповіді та демонстрації готували спеціалісти та були головним чином з питань гонореї та її ускладнень, трихомоніазу, простатиту, то надалі все час-тіше виступала молодь, що прийшла в уроло- гію. З доповідей того часу слід відзначити наступні: «Абсцеси передміхурової залози», «Про міхурово-сечовідний рефлюкс», «Лікування раку передміхурової залози синестролом і орхектомія», «Пухлини нирок. Дивертикули сечового міхура за матеріалом урологічної клініки ДМІ» та ін.

Члени товариства періодично виїжджали в райони області для проведення наукових конференцій та консультацій хворих.

Із 1952 р. діяльність товариства перервалася і відновилася у 1956 р. До його складу уві-йшли, в основному, урологи, кількість яких у місті значно зросла. До 1959 р. урологічне товариство входило до складу Дніпропетровського єдиного медичного наукового товариства. У лютому 1959 р. був прийнятий типовий статут міського урологічного товариства. Членів товариства було 18. У грудні 1969 р. відповідно до побажання урологів районів області, рішенням загальних зборів був прийнятий статут обласного товариства, який 7 січня 1961 р. затверджений і зареєстрований в обласному відділі охорони здоров’я. Звіти про роботу товариства щорічно направлялися голові правління республіканського товариства та обласному відділу охорони здоров’я. У 1965 р. товариство об’єднувало вже 47 урологів (36 - з Дніпропетровська та 11 - з районів області). У 1965 р. вийшли зі складу обласного товариства урологи Кривого Рогу і утворили своє міське урологічне товариство. З позиції сьогоднішнього дня можна сказати, що цим самим урологи Кривого Рогу багато чого втратили. Відділившись від обласного товариства, вони не мали можливості вчасно отримувати відомості про наукові досягнення урологічного центру області, міжнародного товариства урологів та ін.

Із 1956 до 1965 р. проведено 68 засідань товариства. На них заслухано 66 доповідей, 68 демонстрацій та 22 звіти, що свідчить про активну участь членів товариства в його роботі. Доповіді, демонстрації ставилися до різних розділів урології та висвітлювали її актуальні проблеми.

Доповідь про стан урологічної допомоги в області щорічно робив обласний уролог. Кожного року обговорювалася також доповідь міського уролога про стан урологічної допомоги в Дніпропетровську.

Немає потреби продовжувати перерахування питань, які заслуховувалися і обговорювалися на засіданнях товариства. Деякі доповіді надруковані. Слід зазначити, що до 1965 р. у Дніпропетровській області, де на початку століття не існувало спеціалізованої урологічної допомоги, вона відокремилась від хірургії, розвивалася і досягла високого рівня. Офіційним її початком слід вважати відкриття урологічного амбулаторного прийому в 1930 р. в Дніпропетровську та урологічних ліжок у 1932 р. у Дніпропетровську та Кривому Розі. Подальшому розширенню урологічної мережі, розвитку урологіч-ної допомоги сприяла організуюча роль МОЗ України та управління Всеукраїнського товариства урологів (ВТУ). Значна роль у цьому належить заслуженому діячу науки академіку А.А. Чайці. Він очолював урологічну службу МОЗ України як головний уролог і був головою правління Українського товариства урологів. Слід сказати про визначну роль голови ВТУ проф. Р.М. Фронштейна в житті урологічного товариства в період відновлення області після руйнувань, завданих у роки фашистської окупації.

Період ректорства професора І.І. Крижановської (1964-1981) позначився значним зміцненням матеріальної бази вузу і став суттєвим поштовхом для оновлення всіх напрямів діяльності вузу. У вересні 1966 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР за заслуги у розвитку медичної науки, підготовці кадрів та з нагоди 50-річчя від дня заснування інститут нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Після відновлення навчальних та лікувальних баз академії значно розширився спектр спе-ціальностей, підвищився якісний склад викладачів, організовано стоматологічний факультет, відкрито нові кафедри, створена центральна науково-дослідна лабораторія. У 1974 р. відкрито підготовче відділення.

У 1981