Р.В. Савчук, А.М. Колосов

Ризик розвитку метаболічного ацидозу у пацієнтів геріатричної групи після радикальної цистектомії та гетеротопічної пластики

Вступ. Щороку в 28 країнах Європейського Союзу більш ніж у 120 тис. осіб діагностується рак сечового міхура (РСМ) і 40 тис. пацієнтів помирає від цієї патології, яка є шос-тою за частотою причиною онкологічної смерт-ності[1].В Україні щороку реєструється близько 5 тис. нових випадків РСМ і 2,3 тис. смертей від нього [2].

Золотим стандартом лікування РСМ є радикальна цистектомія з різними варіантами відведення сечі. Деякі автори вважають, що кращу якість життя можна очікувати у хворих з ортотопічним резервуаром з детуболяризованої клубової кишки. Ця методика найбільш фізіологічна, оскільки відновлюється природне сечовипускання. Однак ця операція може бути виконана у обмеженої кількості хворих на інвазивний РСМ у зв’язку з наявними протипоказаннями: ураженням шийки сечового міхура пухлиною, поширенням РСМ на сечівник та передміхурову залозу, вік хворого [6,7].

Існує багато різних методів відведення сечі, проте ідеальної методики, що відповідає всім вимогам штучного резервуара, ще не винайшли [3, 4, 5].

Розвиток медичної науки, створення нових хірургічних інструментів і антибіотиків, удосконалення анестезіологічної допомоги спричинили бурхливий розвиток реконструктивної урології, розробку різних методів відведення сечі у разі необхідності виконання цистектомії в осіб літнього й старечого віку. Показаннями до проведення цистектомії були: інвазивний РСМ Т2а-т4а, N0-Nх, М0 і поверхневі пухлини високого ризику [8,9,10].

Мета роботи: оцінити метаболічні зміни після радикальної цистектомії з гетеротопічною пластикою за Бриккером в осіб літнього й старечого віку.

Матеріали і методи дослідження. Проаналізовано результати лікування 52 пацієнтів літнього й старечого віку з новоутвореннями сечового міхура, яким виконана радикальна цистектомія, з деривацією сечі за Бриккером.

Результати та їх обговорення. Серед усіх пацієнтів чоловіків було 43 (82,7 %), жінок - 9 (17,3 %). Чоловікам стандартно виконували цист-простатектомію, жінкам - цистектомію з гістер-ектомією і резекцією піхви, виділялася ділян-ка клубової кишки, в кінець якої імплантувалися сечоводи, і виводилася на передню черевну стінку. Після оперативного втручання контрольне обстеження пацієнтів вперше проводилося через 3 міс., потім через 6 міс. Обстежувалися па-цієнти відповідно до протоколів ведення онкологічних хворих.

При тривалому контакті сегмента тонкого кишечника, що виконує функцію кондуїту з сечею, можливий розвиток метаболічного ацидозу, за рахунок усмоктування продуктів сечовиділення і зміни кислотно-основного стану крові.

Нами вибірково було проведено дослідження кислотно-основного стану в 22 пацієнтів, для виявлення клінічних проявів гіперхлореміч-ного ацидозу (табл. 1). Слід зазначити, що проявів метаболічних розладів і зміни газового складу крові виявлено не було - як через 3, так і через 6 міс. Основи (ВЕ) були в межах -2,45±0,20 (р<0,05), рн крові - 7,360±0,001 (р<0,001).

У даної групи пацієнтів найнижчий ризик розвитку можливих метаболічних порушень через нетривалий контакт сечі з кишковою стінкою. Водночас, варто відзначити пацієнтів з розвитком хронічної ниркової недостатності (їх було 6), переважно при великому кишковому сечовому резервуарі, при створенні антиперистальтичної петлі, при звуженні стоми або стенозі уретероілеального анастомозу. Такі пацієнти потребують пильної уваги, оскільки на цьому тлі ризик розвитку порушення метаболічного гомеостазу вищий.

Висновки

Операція Бриккера є оптимальним методом деривації сечі в осіб літнього (61- 74 років) й старечого (75 років і старше) віку в разі протипоказань до ортотопічної пластики. За відсутності порушення відтоку сечі з верхніх сечових шляхів динамічне спостереження за метаболічними змінами можна обмежити рутинними клінічними й біохімічними аналізами.