М.П. Мельничук, О.О. Люлько, А.З. Журавчак

Оцінка ролі ультразвукових методів діагностики у виявленні ПІН

Вступ. Простатична інтраепітеліальна неоплазія (ПІН) вважається передраковим станом та є актуальною медичною та соціальною проблемою в усьому світі. Згідно з даними ВООЗ у світі щорічно виявляється близько 1 100 000 нових випадків раку передміхурової залози (РПЗ) та близько 300 000 померлих від цього злоякісного новоутворення (ЗН) [1]. Одним із способів поліпшення ранньої діагностики та результатів лікування РПЗ є своєчасне виявлення ПІН [2, 3]. Згідно з даними різних авторів частота ПІН у пацієнтів із підозрою на РПЗ становить від 4,4% до 25%, а після трансуретральної резекції простати (ТУРП) - від 2,8% до 33% [4, 5]. Важливим завданням є виокремлення серед загального масиву пацієнтів із ПІН підгрупи високого ризику малігнізації, частота якої становить 15-60% [6, 7]. Такі ультразвукові методи дослідження, як трансректальне ультразвукове дослідження (ТРУЗД) та доплерографія впродовж багатьох років використовуються у діагностиці захворювань РПЗ. У той же час ультразвукова картина тканини простати при ПІН недостатньо описана та вивчена. Технічне удосконалення методу ТРУЗД за допомогою кольорового доплерівського дослідження поліпшило чутливість та специфічність біопсії простати у виявленні РПЗ. Характерними ультразвуковими ознаками РПЗ є вузлові гіпоехогенні осередки з підвищеною васкуляризацією. Однак чутливість та специфічність ТРУЗД у діагностиці РПЗ є обмеженими та складають 73,6% та 61,3% відповідно [8] До 40% злоякісних осередків простати є ізоехогенними і лише 20-30% - гіпоехогенними [9].

Враховуючи клінічне значення ПІН як передракового стану, актуальним є визначення наявності або відсутності специфічних ультразвукових ознак ПІН з метою ранньої діагностики та попередження малігнізації. Систематизація, а також співставлення клінічних та ультразвукових даних з даними патогістологічного висновку є необхідними передумовами для виявлення особливостей візуалізації патологічних станів ПЗ на УЗД .

Мета дослідження: встановити значення ТРУЗД з доплерографією у діагностиці ПІН високого та низького ступенів.

Матеріали і методи дослідження. До до-слідження увійшли 166 пацієнтів віком від 51 до 73 років (середній вік 66±2,3 року), у яких діагноз ПІН був встановлений шляхом трансректальної мультифокальної біопсії простати під ТРУЗД наведенням. Показом до біопсії була підозра на РПЗ на підставі даних ПСА, пальцевого ректального дослідження, УЗД. Усім пацієн-там проводилося ТРУЗД передміхурової зало-зи з доплерографічним дослідженням, під час якого виконувалася мультифокальна біопсія простати із забором від 6 до 14 стовпчиків тканини простати. Аналізу підлягали описи та висновки ТРУЗД з вивченням характеристики ділянок, підозрілих на ПІН та РПЗ, у співставленні з результатами патогістологічного дослідження.

Результати та їх обговорення. Беручи до уваги, що у частини пацієнтів ПІН було виявлено у декількох гістологічних стовпчиках, під час аналізу даних УЗД враховувалася сумарна кількість ділянок, які містили ПІН. Так, найчастіше у пацієнтів виявлена ПІН була локалізована у 1-2 стовпчиках, а саме у 73 (44%) хворих (з них в 1 стовпчику у 30 хворих, у 2 стовп-чиках - у 43 осіб). У 51 (31%) випадку ПІН виявлялася у 3-4 біопсійних зразках (з них у 3 стовпчиках у 35 пацієнтів, у 4 стовпчиках - у 16 хворих). У 42 (25%) осіб ПІН було виявлено у 5 та більше стовпчиках ПЗ (з них у 5 стовпчиках - у 31 хворого, у 6 стовпчиках - у 7 пацієнтів, у 7 стовпчиках - у 4 осіб). Сумарна кількість біопсійних стовпчиків (осередків тканини простати), які містили ПІН, становила 510. З метою аналізу ділянки, у яких було виявлено ПІН, за ехогенністю було розподілено на гіпоехогенні, ізоехогенні та гіперехогенні. Встановлено, що кількість гіпоехогенних осередків складала 183 (35,9%), кількість ізоехогенних осередків ПІН становила 170 (33,3%), гіперехогенні осередки ПІН зустрічалися у 157 (30,2%) випадках (рис. 1).

Отже, найчастіше, а саме у 35,9% випадків осередки ПІН на УЗД були гіпоехогенними. На 2,6 % рідше зустрічалися ізоехогенні осередки та на 5,7% рідше гіперехогенні. У той же час не встановлено статистично вірогідної різниці стосовно частоти такого параметра, як ехогенність тканини простати з осередками ПІН (Р>0,05). Таким чином, осередки ПІН не мали специфічних ультразвукових ознак, що обмежує значення ТРУЗД у виявленні передракових станів.

Під час доплерографічного дослідження вивчався ступінь васкуляризації тканини простати, особливості судинного малюнка, а саме симетричність та рівномірність, щільність судин. З метою аналізу ділянки, у яких було виявлено ПІН, за ступенем васкуляризації було розподілено на гіповаскулярні, ізоваскулярні та гіперваскулярні у порівнянні з контралатеральною ділянкою незміненої паренхіми. Встановлено, що кількість гіповаскулярних осередків складала 265 (52%), кількість ізоваскулярних осередків ПІН становила 214 (42%), гіперваскулярні осередки ПІН зустрічалися у 31 (6%) випадку (рис. 2).

Отже, з найменшою частотою, а саме 6%, осередки ПІН відзначалися як гіперваскулярні. Частота гіповаскулярних та ізоваскулярних осередків ПІН достовірно не відрізнялася (51% та 43% відповідно). Таким чином, доплерографічні дані дослідження осередків ПІН свідчать про те, що тканина простати у таких випадках не має специфічних змін у васкуляризації та щільності судин у порівнянні з незміненою передміхуровою залозою.

Оскільки до задач дослідження входило визначення відмінностей у властивостях ПІНВС та ПІННС, було проведено аналіз діагностичної цінності ультразвукових методів діагностики з порівняльною метою в залежності від ступеня ПІН. Вивчалася ультразвукова картина 383 гістологічних зразків ПІНВС, які було одержано шляхом біопсії простати. При цьому у 142 (37,1%) випадках осередки були гіпоехогенними, у 119 (31,1%) - ізоехогенними та у 122 (31,1%) - гіперехогенними. Після дослідження ультразвукової картини 127 гістологічних зразків ПІННС, які було одержано шляхом біопсії простати, виявлено, що у 41 (32,3%) випадку осередки були гіпоехогенними, у 51 (40,2%) - ізоехогенними та у 35 (27,5%) - гіперехогенними (рис. 3).

Після статистичної обробки не встановлено статистично достовірної різниці між частотою гіпо-, ізо- та гіперехогенних ділянок у випадках ПІНВС та ПІННС (P>0,05).

Аналіз даних доплерографічного дослідження осередків ПІНВС встановив, що у 22 (5,7%) осередках спостерігалася підвищена васкуляризація, 172 (45%) випадки були ізоваскулярними та у 189 (49,3%) осередках з ПІНВС відзначалася знижена васкуляризація. У пацієнтів з ПІННС 9 (7%) осередків ПІННС були гіперваскулярними, 47 (37%) зразків були ізоваскулярними, у 71 (56%) випадків судинна щільність була зниженою (рис. 4).

Порівняльні дані доплерографічного до-слідження тканини при ПІНВС та ПІННС свідчать про те, що для ПІН як високого, так і низького ступеня храктерна низька частота осередків високої васкуляризації (4% та 6% відповідно). У більшості випадків осередки ПІН є гіповаскулярними, але різниця між частотою гіпо- та ізоваскулярних випадків не була статистично до-стовірною.

Одержані результати свідчать про низьку діагностичну цінність ультразвукових методів дослідження по відношенню до ПІН високого та низького ступенів. У випадках ПІН відсутні патогномонічні ультразвукові ознаки, ехогенність осередків не є специфічною, не встановлено статистичної різниці в ультразвуковій, у т.ч. доплерографічній картині між ПІНВС та ПІННС. Чутливість та специфічність ТРУЗД як діагностичного методу у випадку ПІН є низькими та малоінформативними. Актуальним є пошук інших інструментальних методів дослідження для ранньої діагностики і своєчасного лікування ПІН.

Висновки

1. Ехографічна картина ділянок ПІН не відрізняється від незміненої тканини передміхурової залози.

2. Осередки ПІН не мають патогномонічних доплерографічних ознак та відмінностей васкуляризації порівняно з незміненою тканиною простати.

3. Порівняльний аналіз даних ультразвукового дослідження ПІН високого та низького ступенів не виявив достовірної різниці.