В.П. Стусь, Е.М. Білецька, Н.М. Онул, М.Ю. Поліон

Клініко-епідеміологічна характеристика сексуальних розладів безплідних чоловіків

Вступ. Демографічна ситуація у сучасній Україні характеризується вираженими процесами депопуляції, адже за роки незалежності чисельність населення скоротилася на 12,14% - з 51,9 млн. осіб у 1991 р. до 45,6 млн. - у 2012 р. [1]. Незважаючи на позитивні тенденції останніх років - підвищення народжуваності та зниження смертності, чисельність населення продовжує скорочуватись. Особливо актуальна ця проблема для східних та центральних регіонів України, у тому числі для Дніпропетровської області, яка за рівнем депопуляції населення посідає третє місце після Донецької та Луганської областей, де знизилася кількість населення на 16,2 тис. осіб. При цьому м. Дніпропетровськ характеризується найбільш вираженими депопуляційними процесами серед усіх обласних центрів України - за період 1989-2014 рр. чисельність населення скоротилася на 16,5%, що певною мірою обумовлено погіршенням здоров’я населення в цілому та репродуктивного зокрема [2, 3].

Пріоритетний напрямок у даній області донедавна належав вивченню переважно жіночого репродуктивного здоров’я [4, 5]. Проте, експерти ВООЗ та провідні вчені виступили з ініціативою гострої необхідності ретельного до-слідження репродуктивної функції чоловіків, як актуальної клінічної та гігієнічної проблеми [6, 7, 8]. Адже на сьогоднішній день частота безплідного шлюбу складає 10-15% у різних популяціях і у 40-50% випадків причина безпліддя у шлюбі пов’язана з порушенням фертильності чоловіків, об’єм еякуляту за 50 років знизився майже на 20%, концентрація гамет - на 42%, швидкість зниження концентрації сперматозоїдів щороку складає 2% [9].

У той же час особливо актуальною на сьогоднішній день є проблема андрогенного дефіциту [10, 11, 12, 13], оскільки андрогени, в певному сенсі, є протекторами вік-асоційованих за-хворювань. Встановлено, що частота клінічно вираженого абсолютного андрогенного дефіциту у чоловіків старше 30 років коливається від 7 до 30% [14]. При цьому відносний андрогенний дефіцит, тобто зниження рівня тестостерону у порівнянні з попередніми роками, що не виходить за межі нормальних показників, виникає в усіх чоловіків, оскільки зниження секреції тестостерону відбувається зі швидкістю 1% на рік, починаючи з 30 років [15].

Попри існуючі на сьогоднішній день дані щодо погіршення андрогенного статусу чоловічого населення, вони здебільшого стосуються фертильних чоловіків або чоловіків із певними соматичними хворобами, зокрема цукровим діабетом, серцево-судинними хворобами [8, 10]. Даних щодо особливостей андрогенного статусу в інфертильних чоловіків вкрай мало, не визначено залежність андрогенного статусу від вікових, територіальних особливостей та тривалості безпліддя.

Мета дослідження. Дати клініко-гігієнічну оцінку частоти та вираженості клінічних проявів андрогенного дефіциту в інфертильних чоловіків промислового регіону.

Матеріали та методи дослідження. Комплексна оцінка андрогенного дефіциту проведена серед 78 безплідних чоловіків, що звернулися за допомогою у Центр планування сім’ї та репродукції людини КЗ «Дніпропетровський обласний перинатальний центр зі стаціонаром ДОР» за період 2012-2013 рр. Вік обстежених був у межах 24-50 років, складаючи в середньо-му 31,6±0,7 року. При цьому обстежені тривалий час проживали у промисловому регіоні - від 5 до 46 років, що, за середніми показниками, становить 22,3±1,0 років.

Для оцінки клінічних проявів гіпогонадизму нами використано 2 опитувальники: AMS-опитувальник симптомів старіння чоловіків та шкала вираженості еректильної дисфункції (міжнародний індекс еректильної функції, МІЕФ-5), які дозволяють повною мірою оцінити вираженість основних груп клінічних симптомів андрогенного дефіциту [17, 18]. AMS-опитувальник складається із 17 пунктів (питань), кожне із яких характеризує певні ознаки андрогенної недостатності, ступінь якого виражений у балах (від 1 - відсутність симптомів до 5 - дуже виражені симптоми). Опитувальник МІЕФ-5 містить 5 запитань стосовно еректильної функції, яка також оцінюється в балах (від 1 - виражені прояви еректильної дисфункції до 5 - відсутність симптомів). Рівень тестостерону визначався у всіх пацієнтів о 8-й годині ранку натщесерце методом ІФА.

Усі отримані в роботі цифрові дані обробляли ліцензійними комп’ютерними програмами Microsoft Excel, Statistica 10. Достовірність відмінностей визначали за t-критерієм Стьюдента.

Результати та їх обговорення. Основними симптомами андрогенодефіциту, згідно з результатами обстеження з використанням AMS-опитувальником, були: погіршення самопочуття та загального стану організму, підвищена пітливість, безсоння, роздратованість, зниження працездатності, м’язова слабкість. Окремі чоловіки відзначали зниження сексуальної активності, якості ерекції, скорочення тривалості статевого акту.

Стосовно кількісних характеристик проявів дефіциту тестостерону, то, згідно з AMS-опитувальником, обстежені інфертильні чоловіки характеризуються слабо вираженими симптомами гіпогонадизму, оскільки середні значення знаходяться на рівні 29,7±1,0 балів без статистичних відмінностей у різних вікових категоріях. При цьому у 36 чоловіків (46,2%) прояви андрогенодефіциту відсутні, у той час як питома вага обстежених з симптомами слабкого та середнього ступенів вираженості складала 48,7% (38 опитаних). Різко виражені ознаки гіпогонадизму мали місце лише у 5,1% чоловіків (табл. 1).

Проведені гормональні дослідження ви-явили, що рівень тестостерону в усіх дослідних групах, за середніми показниками, становив 16,69±0,34 нм/л, що відповідає нормі, оскільки при визначенні гіпогонадизму нижньою межею нормального рівня тестостерону є 12 нм/л. При цьому виявлено чітку тенденцію до зниження рівня гормону в залежності від віку. У групі пацієнтів віком 20-29 років середній рівень тестостерону складав 18,47±0,23 нм/л, у віці 30-39 років - 15,88±0,18 нм/л, що на 14% нижче (р<0,05) ніж у попередній групі. У віковій групі 40-49 років рівень тестостерону становив 13,40±0,45 нм/л, що на 27,4% та 15,6% відповід-но нижче (р<0,001) ніж у віці 20-29 та 30-39 років. Рівень гормону у вікових групах 30-39 років та 40-49 років достовірно на 4,9% та 19,7% відповідно нижчий порівняно з середнім рівнем для усіх дослідних груп. За даними A. Gomula (2012) визначені середні значення рівня тестостерону у вікових групах здорових чоловіків, що, у порівнянні з отриманими нами результатами, свідчить про достовірне зниження рівня гормону у інфертильних пацієнтів різних вікових груп.

Використання AMS-опитувальника підтвердило результати лабораторних аналізів щодо вікових особливостей рівня тестостерону. Нами виявлено чітку тенденцію до збільшення частоти андрогенодефіциту різного ступеня вираженості в залежності від віку пацієнтів (рис. 1). Так, питома вага чоловіків із відсутністю ознак андрогенодефіциту зменшується з віком у напрямку 20-29 - 30-39 - 40-49 років, що становить 50,0%, 46,7% та 33,3% відповідно. У той же час прояви андрогенної недостатності, навпаки, мають зворотну закономірність і складають 50,0%, 53,3% та 66,7% відповідно. При цьому вираженість симптомів дефіциту тесто-стерону також характеризується тенденцією до збільшення в залежності від віку пацієнтів, за винятком середнього ступеня вираженості симптомів, які для усіх вікових груп коливаються в межах 13,4-16,7%. Питома вага чоловіків, у яких симптоми старіння виражені незначною мірою, зростає в залежності від віку і становить 30,6%, 33,3% і 41,7% у відповідних вікових групах. Слід зазначити, що різко виражені симптоми старіння спостерігаються вже у віковій групі 20-29 років - 2,8% чоловіків. Можливо, андрогенний дефіцит у даному випадку (враховуючи досить молодий вік пацієнтів), значною мірою обумовлений стресовим фактором - синдром хронічної втоми, синдром менеджера тощо, оскільки обстежені в анамнезі відзначали виражені психічні та фізичні навантаження. У віці 30-39 років цей показник достовірно у 2,4 разу вищий, а у найстаршій віковій категорії - майже у 3 рази вищий порівняно з двадцятилітніми і складає 8,3%.

Головними симптомами порушення еректильної функції в інфертильних чоловіків, за результатами опитувальника МІЕФ-5, є: зниження швидкості та якості ерекції, зниження задоволення та скорочення тривалості статевого акту. При цьому, за середніми показниками (табл. 1), обстежені пацієнти мають легкий ступінь еректильної дисфункції - 20,9±0,4 бала. Проте, на відміну від результатів AMS-опитувальника, аналіз вікових особливостей виявив чітке зниження еректильної функції. Так, у віці до 29 років цей показник знаходиться на рівні 22,4±0,5 бала, що свідчить про відсутність еректильної дисфункції у даній віковій категорії. У віці 30-39 років результати дослідження складають 20,7±0,6 року, тобто характеризуються як легка форма еректильної дисфункції. У віці понад 40 років середні показники встановлено на рівні 17,2±0,7 бала, що оцінюється як легкий та помірно легкий ступінь еректильної дисфункції.

При цьому у 46 обстежених (58,9%) еректильна дисфункція не виявлена, у 16 чоловіків (25,0%) - легкий ступінь, у 12 (15,4%) - помірно легкий ступінь, у 4 (5,2%) - помірний ступінь еректильної дисфункції (рис. 2). Слід зазначити, що серед обстежених інфертильних чоловіків еректильної дисфункції важкого ступеня не виявлено.

При аналізі частоти та структури еректильної дисфункції виявлено, що найвищий відсоток інфертильних чоловіків із нормальною еректильною функцією зустрічається у віці 20-29 років (69,5%), поступово знижуючись до 16,7% у віці 40-49 років. У той же час вираженість еректильної дисфункції має зворотно пропор-ційну тенденцію.

Таким чином, комплексний підхід у оцінці ступеня андрогенного дефіциту у безплідних чоловіків із використанням клініко-лабораторного та анкетно-опитувального методів дав змогу оцінити ступінь та вираженість клінічних проявів гіпогонадизму у чоловіків з ідіопатичним безпліддям. При цьому нами виявлено ідентичні закономірності вікових особливостей андрогенного статусу як за даними біохімічного аналізу, так і клінічними проявами його дефіциту за результатами анкетного опитування. Так, рівень тестостерону у крові зворотно пропорційно корелює із віком обстежених чоловіків (r = -0,79, p<0,001) при відсутності достовірних доказів взаємозв’язку зі ступенем вираженості клінічних проявів гіпогонадизму. Що стосується співставлення результатів використання об’єктивних та суб’єктивних методів оцінки андрогенного статусу, встановлено, що рівень тестостерону у крові зворотно пропорційно корелює з вираженістю клінічних проявів гіпогонадизму за результатами АMS-опитувальника (r = -0,39, p<0,05). У той же час, достовірного кореляційного зв’язку між рівнем гормону у крові та клінічними проявами еректильної дисфунк- ції (за результатами опитувальника МІЕФ-5) не виявлено. Крім того, виявлено, що тривалість безпліддя корелює із вираженістю еректильної дисфункції (r = -0,41, p<0,05). Проте, не має достовірних математичних доказів взаємозв’язку з рівнем гормону у крові, що, ймовірно, свідчить про більший вплив у даній ситуації суб’єктивної, психоемоційної складової, ніж об’єктивних патологічних змін.

Висновки

1. У інфертильних пацієнтів різних вікових груп визначено достовірне зниження рівня тестостерону у порівнянні із середньостатистичними даними здорових чоловіків.

2. За допомогою спеціальних опитувальників у безплідних чоловіків промислового регіону виявлено психологічні, соматичні і сексуальні розлади різного ступеня вираженості.

3. У 53,2% обстежених виявлено клінічні прояви сексуальної дисфункції. При цьому їх частота з віком збільшується у 1,1-3,0 рази, а клінічні прояви сексуальних розладів поглиблюються. Порушення еректильної функції спостерігається у 40% обстежених чоловіків, питома вага яких зростає з віком у 1,4-2,8 разу.

4. Використання спеціальних опитувальників для виявлення сексуальних розладів, поряд із лабораторним визначенням рівня тестостерону, є ефективним та дійовим заходом для своєчасного виявлення та корекції порушень сексуальних розладів пацієнтів, а також для масового скринінг-аналізу порушень репродуктивного здоров’я чоловічого населення.