Штромайєр В.Л., Врубель-Тенцер Б.

Чи є гіперурикозурія ризик фактором формування кальцієво-оксалатних конкрементів?

doi: https://doi.org/10.26641/2307-5279.26.2.2022.279547

Термін «гіперурикозурична кальцієво-оксалатна сечокам‘яна хвороба» було створено у сімдесятих роках минулого сторіччя. Терапія алопурінолом суттєво знизила частоту рецидивів. Також є інші механізми для зниження частоти рецидивів. Але ці механізми не остаточно вивчені. Усі ці дослідження проводились лише з обмеженою кількістю пацієнтів. Було вивчено дані 2480 паціентів з кальцієво-оксалатною сечокам‘яною хворобою. Аналіз каменів проводився за методом рентгенівської дифракції. Було враховано наступні параметри пацієнтів: вік, стать, індекс маси тіла, артеріальний тиск, кількість епізодів хвороби, наявність цукрового діабету, аналіз крові (креатинін, глюкоза, сечова кислота, калій, натрій, кальцій), аналіз сечі (рН, об‘єм, кальцій, сечова кислота, аммоній та сечовина). Пацієнтів було розділено на дві групи за рівнем виділення сечової кислоти: 1. Гіперурикозурія (>4 ммоль/д), 2. Нормоурикозурія (≤4 ммоль/д). Ми спостерігали певні кореляції між рівнем виділення сечової кислоти та статтю, віком, індексом маси тіла, артеріальним тиском, рівнями креатиніну, кальцію та натрію у крові, об‘ємом сечі, рівнями кальцію, цитрату, амоніаку. Значних кореляцій між рівнями калію, рН сечі та частотою епізодів хвороби не спостерігалось. У першій групі (n=741) було 87,2% чоловіків та 12,8% жінок, співвідношення у другій групі (n=1739) було 60,6% до 39,4%. У гіперурикозуричній групі було значно більше чоловіків, аніж у нормоурикозуричній. Пацієнти з гіперурикозурією мали вищий індекс маси тіла, підвищений артеріальний тиск, підвищені рівні сечової кислоти та глюкози, білиший діурез, півищене виділення кальцію, сечовини та амонію у сечі. У нормоукрикозуричних пацієнтів спостерігалось знижене виділення цитрату. Суттєвих різниць в інших параметрах не спостерігалось, особливо це стосується кількості епізодів хвороби. Нами було зроблено висновок, що гіперурикозурія супроводжується багатьма іншими факторами ризику для формування кальцієво-оксалатних каменів, але не асоціюється з підвищеним ризиком рецидивів. Таким чином, рівень екскреції сечової кислоти не є прогностичним маркером кальцієво-оксалатної сечокам‘яної хвороби. Також є малоймовірним припущення, що гіперурикозурія є справжнім фактором ризику формування кальцієво-оксалатних каменів та виділення гіперурикозуричного кальцієво-оксалатного уролітіазу у самостійну групу.